Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 85

— Неправда, я чудово тебе запам'ятала, — запротестувала Йолька, — і навіть полюбила.

— І зі взаємністю. Але це ще не дружба. Ми щойно познайомились. Тож уяви собі, що дівчина приходить до тебе і каже: «Слухай, твій хлопець закохався в мене». Ти повірила б?

— Ні, — визнала Йолька.

— Про це ж і йшлося, — зітхнула Евка. З полегшенням, що до Йольки нарешті щось дійшло.

— Але потім? Потім ти могла мені сказати?

— Коли саме? Ми півроку не бачились.

— Згодом, восени. Почалися спільні вечірки, походи до кіно і в гори.

— Гаразд. Тільки от Віктор поводився щодо мене бездоганно. Я подумала, що це був одноразовий заскок і заспокоїлась.

— Але мені ти могла сказати, — все ще бурмосилась Йолька. — Тоді ми вже були подругами.

— Я мала таку думку, але на Новий рік ти виголосила, що Віктор — це твоя половинка. «Він мав дивні вибрики, але це минуло. Ми притерлися». Пам'ятаєш свої слова?

— Яка ж я була наївна, — знову захлипала Йолька. — Я жила ілюзіями! Витратила стільки бабок! За що мені це все? Нехай мені хтось урешті відповість?! За що?

Що можна відповісти психологові?

— Ні за що. Без приводу, — пояснила я. — Пам'ятай про цінний досвід, який ти здобула.

— До дупи такий досвід! Чуєш?! — гримнула Йолька.

— Тобі не треба порадитися зі спеціалістом?

— До дупи спеціалістів! Я нещаслива!

— Ми знаємо, — гнула я своєї, — але це ще не привід, аби так верещати. Ти повинна навчитися контролювати свої емоції.

— Малино, ти не могла б вийти зі мною до кухні? — сказала Евка на диво понурим голосом.

— Ну?

— Ти копаєш по живому.

— Я застосовую ті ж аргументи, які застосовано щодо мене. Неодноразово застосовано.

— Це, власне, і називається копати по живому, — з натиском повторила Евка.

— Якщо я мусила вислуховувати…

— Ти б'єш нижче пояса.

— Може, я не розуміюся на анатомії. Але гадаю, що…

— Це не питання анатомії, — підвищила голос Евка, — а тільки чутливості, якщо це щось для тебе означає!

— Кажеш, чутливості! А де Йолька ховала свою чутливість, коли страждала я?

У цю мить ми почули гучне грюкання.

— Ти задоволена? — запитала Евка.

18.07. Певно, що ні. Я хотіла відігратися на Йольці. Помститися їй за байдужість. Нехай відчує, що це таке. Людина конає, пригнічена проблемами, а подруга пропонує їй відвідати поліклініку, ще й вимагає контролювати емоції.

Я думала, що відчую сатисфакцію, яку дехто називає солодкістю помсти.

— Що мене попустить, — пояснювала я Йольці.

Замучена докорами сумління, я зателефонувала ще того ж дня, але Йолька не взяла слухавку. Сьогодні ввечері ми заскочили її вдома. Спочатку вона не подавала ознак життя, але її зрадив шурхіт в ділянці вічка. «В тебе немає виходу, — забубоніла на цілу сходову клітку Евка. — Ми знаємо, що ти тут». Йолька відчинила всі чотири замки, відтак демонстративно почалапала на кухню. Ми за нею. Усілися навпроти, і я одразу перейшла до конкретики.

— Чому ти раніше не сказала, що мої поради так тебе дратують? — допитувалася Йолька.

— Я ж не асертивна, не вмію отак напрямець атакувати.

— Вчора ти вміла.

— Я розлютилася. Ми терпляче втішали тебе чотири дні, а ти так налетіла на Евку. Я подумала, що хтось урешті повинен тебе присадити.