Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 88

Ой, бабуся страшенно образилася б.

— Що знову трапилось?

— А що, щось мусило трапитись? Я не можу задзвонити отак, щоби нагадати тобі про занедбану родину, яка поневіряється у провінції?

— То нічого не трапилося?

— Не починай речення з «то». Трапилось. Я одержала листа з Німеччини.

— Від батька?

— Від його нової дружини. Незаконної. Вона дізналася про мій виступ по телебаченню і пише, що я несправедлива. Я — несправедлива, ти можеш у це повірити?

Можу. Я зберегла цю думку для себе. Понад те, я не порушувала справу її виступу перед п'ятьма мільйонами телеглядачів, спраглих дешевої розваги.

— Чому вона так вважає?

— Пише, що в Едека цукровий діабет, і звідси його дивакувата поведінка. Можеш собі уявити?

— Якби вона написала, що в нього шизофренія, мені було б легше.

— Чому ти завжди така цинічна? Бездушна, байдужа!

— Мамо, мені складно перейматися цукровим діабетом людини, котра протягом п'ятнадцяти років навіть не привітала мене з днем народження. Я співчуваю батькові, але…

— Я не казала про батька! — обрізала вона. — Ти байдужа до мене, до моїх мук!

— Не розумію. Що я такого сказала?

— Нічого, і саме це я маю на увазі! Я розповідаю тобі про свої проблеми, а ти підсміюєшся.

— Але ти говорила про батьків діабет! — підвищила я голос.

— І ти вважаєш, що це не проблема? Це проблема! Величезна! Коли я подумаю, що Ірек теж колись може мати діабет… Я не сплю ночами. Але тобі цього не зрозуміти, ти не знаєш, що може відчувати любляча матір. І ніколи не дізнаєшся. Бо в тебе замість серця камінь, повний цинізму, іронії та байдужості!

За нормальних обставин я просто відклала б слухавку на безпечну відстань і спокійно почекала б. Але не тепер. Я не збираюся бути мішенню для власної матері. Тож хряснула апаратом об стіну. І дуже добре. Навіщо мені телефон? Навіщо телефон самотній жінці, котра не має грошей навіть на абонентну плату?

* * *

— Чудово, — розвела руками Евка. — Треба буде переписати оголошення. Ми подали твій номер.

— Ми можемо привезти апарат від тебе, при нагоді заглянемо до…

— Ми нікуди не заглянемо, бо в нас на це не вистачить!

— Навіть на маленьке-премаленьке пивце?

Маленьке-премаленьке — це половина великого й коштує половину, а не дві третини. Його подають тільки знайомі бармени.

— На жодне. Жарти вбік. На порозі стоїть жорстока реальність, і ми мусимо гідно її зустріти. Натверезо.

— Тоді я нікуди не піду, — полякала я.

— Малино, мені теж важко, — вона присіла на край дивана й похнюпилась.

— Через чувака? Напевно. Ти завжди думаєш тільки про чуваків!

— Не називай його так! Ніякий він не чувак, він Томек.

— Добре, нехай буде Томек.

— Він навіть хтось більший, — тягнула вона. — Він просто супер-Томек. А я його відшила.

— Мабуть, не скажеш, що через ворожбу?

— Через ворожбу. Я злякалася тих сліз і зради.

— Але ми обидві знаємо, що це стосувалось Йольки.

— Тепер так, а раніше? Бабуся говорила про шатенку.

— Таж ти маєш чорне волосся.

— На світлі видно каштановий відблиск. Я подумала так: якщо ворожба стосується шатенки, то зрада й сльози чекають на мене влітку, бо саме влітку, при яскравому сонці я темна шатенка. Ну і я з ним розійшлася.