Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 60

— А твій чоловік, Гелено, зникав, — радше відповіла, ніж запитала ведуча.

— Дослівно і в переносному значенні. Перший раз майже двадцять років тому, акурат перед першим причастям Малинки.

Боже, навіщо вона вимовляє моє ім'я? Тепер усі про це дізнаються. Від жаху я аж сховалася під ковдру.

— Малинки, твоєї доньки? — тягнула ведуча.

— Так, вона зараз закінчує управління. Здібна, але не має щастя в коханні. Саме розійшлася з нареченим. — Я почувалася так, ніби хтось наставив на мене величезний рефлектор. Як тепер жити? Робити покупки? Ходити до перукаря? Я сховала обличчя в долонях, але одразу розчепірила пальці, як Губка. Треба бути мужньою. Додивлюся до кінця.

— А коли він зник востаннє?

— Два тижні тому. Коли одержав листа з Німеччини. Прочитав його і зблід. А назавтра зник.

— Ти здогадалася, де він?

— Не тільки здогадалася, але й знаю, — повідомила мама ведучій. — Він у Німеччині, у своєї другої дружини, якщо це означення доречне. Бо ж зі мною він не розлучився.

— То він одружився, хоч і мав дружину в Польщі, — інтелігентно підсумувала ведуча. А внизу екрана з'явився напис: «Гелена, її чоловік одружився вдруге».

— Так, — підтвердила моя мама.

— Як це можливо?

— Друга дружина ні про що не знала. Едек виробив у Німеччині нові документи. Заявив, що загубив паспорт, і подав нові дані. Інше прізвище, ім'я, вигадав адресу. Ну і дату народження вписав іншу, омолодив себе на шість років.

— Він урізав собі шість років? — упевнилася ведуча.

— Так, тільки день і місяць залишив ті ж самі. 30 січня. Водолій. Ніколи не варто довіряти Водоліям.

— Гелено, коли ти довідалася, що Едек має дружину?

— Два тижні тому. З листа.

— Лист був німецькою? — «Що це за питання?»

— Так, але моя мати трохи знає німецьку. Вона навчилася під час війни.

— Ти втаємничила її в усю цю справу? — «Її і п'ять мільйонів інших людей!»

— Я могла піти з тим листом до перекладача, але не хотіла виносити сміття з хати. — «Якщо не хотіла, то що ти там робиш? Можу я дізнатися?!»

— Але, — озвалася ведуча, — ти змінила рішення, і твою історію почуло п'ять мільйонів телеглядачів. Чому?

— Що чому? — не зрозуміла мама. — Чому ви маєте такий рейтинг?

— Ні. Чому ти змінила рішення, Гелено?

— Бо я хочу застерегти всіх жінок, аби вони уважали. Не тільки на нього, але…

— …на всіх шахраїв, — закінчила за неї ведуча, — шахраїв, які можуть прибрати вигляд сусіди, колеги по роботі, знайомого з крамниці. Тож уважаймо, може, він зараз усміхається саме до нас?

Оплески. Я вже збиралася вимкнути телевізор, певна, що це кінець, коли ведуча звернулася до когось із глядачів.

— Богусю, розкажи нам, чому жінки натрапляють на шахраїв? Вони такі наївні? — Вона підставила мікрофон якомусь змученому чолов'язі. Хвилинку, це ж, здається, Губка. Але я можу помилятися. Ні, таки Губка. Борідка, стомлені очі і дротяні окуляри, внизу екрана напис: «Богуслав Губка, психіатр». Губка гмикнув, потер чоло й почав:

— Після такої короткої розмови ми маємо тільки певний нарис. Я б сказав, ескіз. Щоб одержати повну картину, потрібні тривалі, багатогодинні розмови.