Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 56

— Хто здобуває? — роздратовано запитала я.

— Як це хто? Всі, — він також роздратувався.

— Я ні. І більшість людей після технікуму теж ні, бо в технікумі вчаться п'ять років.

— То ви після технікуму? — почула я в його голосі легку зневагу.

— Ні, але яке це має значення — ліцей, технікум? Хіба це важливо?

Він не відповідав, тож я сипала далі:

— Поза тим, треба зважати на фах. У медичному, скажімо, навчаються шість років. А скільки людей по кілька років не може захиститися. Ну, а на економічному, своєю чергою, навчаються чотири з половиною роки, зате в інфізі та на акторському тільки чотири. Не можна казати, що всі.

— А ви коли закінчили? — «Який цікавий!»

— Саме закінчую, зараз.

— Із запізненням, — злостиво ствердив він. — Не баглося вчитися, чи що?

— А вам скільки років?

— Тридцять сім, а що?

— Стільки років, а ви ще не навчилися елементарним правилам культури? — І я поклала слухавку, доки він устиг відповісти.

* * *

Надвечір'я. Ми обмиваємо мою першу невдачу на шляху до успіху.

— Класно ти йому відрубала, — визнала Евка.

— Дуже добре, — кивнула Йолька. — Тільки от із таким ставленням до роботодавця на тебе чекає безробіття.

— А я вважаю, що нема чого зв'язуватися з хамами, — стояла на своєму Евка. — Краще почекати на когось нормального. Він напевно подзвонить.

— Наразі ніхто не дзвонив, — спростувала я, цмулячи пиво.

— Зараз застій на ринку праці, — поінформувала нас Йолька. — До того ж у тебе немає досвіду.

— Як це немає? — обурилась я. — Щороку літні табори, переклади, репетиторство!

— Ти не маєш досвіду, пов'язаного з освітою. Нагадаю, що ти вивчаєш управління, а не педагогіку.

— Це якийсь ідіотизм, — гаркнула я. — Коли ж я мала працювати, якщо вчуся на стаціонарі?

— Не знаю, — Йолька розвела руками. — На думку експертів, це можливо. Сама поглянь. — Вона витягла з портфеля газету.

— Прочитай, бо я після пива щось недобачаю. Не знаю, що воно за лихо. Видудлю зо три гальби, і мені падає зір, як після денатурату.

— І ти, звісно, не була в окуліста? Ну що ж, це твоє життя, Малино, і твої очі. Якщо ти хочеш їх запороти…

— Дай їй спокій, — заступилася за мене Евка. — Ти бігаєш до лікаря із кожним дріб'язком? Робиш щоранку гімнастику? Учиш щовечора по сто іншомовних слів?

— Звичайно, — підвелась Йолька.

— Звичайно «так» чи звичайно «ні»? — злостиво всміхнулась я.

— Дурне питання.

— Шефові ти теж так відповіла б?

— Малино, ти нічого не розумієш. Одна річ — це розмова з шефом, а інша — з…

— …дурнуватою, наївною товаришкою, котра не зорієнтована на успіх?

— Я відкинула б слово «дурнувата», а решта визначень надзвичайно влучні.

— Дуже дякую.

— Нема за що, — відповіла Йолька й потяглася до своєї гальби.

Наступні десять хвилин ми не перекинулись ані словом. Я скривджена, Йолька впевнена в собі, Евка якась відсутня.

— Ну гаразд, — Йолька простягла руку на знак перемир'я. — Я не права. Замість вибачення напишу тобі, як відповідати на питання роботодавця.

— Коли?

— Коли він зателефонує. Якщо він зателефонує.