Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 54

— Ах, який вітрогон! — розхвилювалася бабуся.

— Несподівано кілька днів тому зателефонував і запропонував відновити неіснуючі дружні узи. Малина, все ще закохана по кінчики своїх великих вух, ані миті не вагалася. Прибула на побачення, повна ілюзорних сподівань. На щастя, вона не встигла поділитися ними з Рафалом. На півсекунди раніше той подякував їй за те, що вона не намагається повернути те, що віддавна було жменею холодного попелу. Коротко кажучи, він удячний Малині за те, що вона не благає його повернутись. А потім висловив справжній привід побачення. Йдеться про вашу ділянку, яка прилягає до ділянки його товариша. Батько того товариша хоче відкупити у вас землю, збирається будувати там віллу. Нібито він уже вас просив, але наштовхнувся на відмову.

— Три роки тому якийсь грубіян розмахував мені попід носом пачкою банкнот. Припхався через день після похорону Антонія, стерв'ятник нещасний. А коли я наказала йому забиратися, заявив, що я не ладна абстрактно мислити. Бо не можу уявити собі перетворення великого шматка землі на купку банкнот. Нахабний тип.

— Це і є батько його товариша. Рафал дуже його шанує, тому запропонував свою допомогу. Розраховував, що Малина його підтримає.

— Як він міг бути таким наївним? Розриває з дівчиною за п'ять хвилин до весілля і щиро вірить, що єдиним почуттям, яким та його подарує, буде симпатія?

— Малина сама його в цьому переконувала. А ми ж обидві знаємо, як вона вміє приховувати свої внутрішні драми.

— Переді мною так точно, — визнала бабуся. — Я гадала, що Рафал їй набрид і що вона вибрала наукову кар'єру.

— Вона заморочила і Рафала. Тому він не вагався, коли просив її про допомогу.

— А що на те Малинка?

— І тут, на жаль, у неї здали нерви. Замість того щоб для різноманітності подарувати йому трохи ілюзорних надій, вона вивалила все, що про нього думає. А що вже встигла випити два пива, то не добирала слів.

— Рубонула з плеча? Він на це заслужив!

— Авжеж. Вона повинна була це зробити на півроку раніше. Коли він розірвав із нею п'ять по дванадцятій.

— Як то, хіба вони встигли одружитися? — злякалася бабуся.

— На щастя, ні. Вдаючись до вислову «п'ять по дванадцятій», я мала на думці реальний час на годиннику, а не так звану гірчицю по обіді. Просто Рафал повідомив її про розрив через п'ять хвилин по завершенні старого року.

— Якщо точно, то шість, — уточнила я.

— Досконале відчуття часу, — прокоментувала бабуся. — Я тільки не розумію, як він міг після всього просити мене продати ділянку.

— Він же інтелігентний. Після Малинчиного вибуху зрозумів, що та дуже переживає розрив. А що добре її знав, то добре знав і те, як ваша внучка розправляється зі своїми смутками. Буду брутально щира. Вона виполіскує їх з організму за допомогою пива.

— Он звідки той голос. А я повірила, що це застуда. Малинко, ти там?

— Тримай. Бабуся хоче з тобою говорити. — Евка подала мені слухавку.

— Так, — бовкнула я, червона як буряк.