Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 44
Ізабелла Сова
— Ти все одно важиш менше, ніж Евіта.
— Але Евку тримати, як надувне коло. Всюди м'ясце. А я, як парасолька з поламаними спицями. Шпичасті стегна, гострі лікті й місцями целюліт…
— Високий видавався дуже задоволеним. Ти залишила йому координати?
— Ні, я розчинилась у натовпі. Навіщо псувати гарний спогад? Ми зустрілися б при сонячному світлі, і все зникло б. А так я завжди пам'ятатиму про День студента, проведений із Симпатичним Незнайомцем.
— Не викручуйся, не викручуйся, — втрутилась Йолька. — Ти просто втікаєш від реальності. Варто появитися гарному хлопцеві, як ти зразу закладаєш ноги за пояс. Волієш здалеку зітхати, ідеалізувати.
— А нехай навіть і так?
— Потім не плач, що нікого не маєш. У тебе, Евко, теж застій? Чи ректор робить якісь кроки?
— Гм. Я маю бути в його кабінеті завтра об одинадцятій. Тому я так посилено працюю над укладанням «пазлів».
— Ти маєш бути в панчохах чи без?
— Без, зате в нашийнику і з батогом, — огризнулась Евка. — Чому ти така гидка?
— Я просто пожартувала, — скривджено відповіла Йолька. — Хотіла тільки тебе розрухати, поки це зробить твій ректор.
— Йолько! — крикнула я.
— О Боже, Малино, — Евка вхопилася за голову. — Мені аж у скронях затріщало. Ніде людина не має спокою. Мабуть, піду додому, хтось із вас має охоту мене доволокти?
— Ми теж з бодуна, але я можу поставити вам таксівку. Віктор знайшов мені роботу на вакації.
— Ти щаслива. А я навіть не починала шукати.
— Люба, якби я покладалася тільки на щастя, — прохрипіла Йолька. — Просто я вибираю потрібних людей.
— Дякую за зізнання, — озвалась Евка.
— Я мала на увазі Віктора та його знайомих, — пояснила Йолька. — А щодо вас? Товариство двох коників-стрибунців іще нікому не зашкодило.
— Походите зі мною по крамницях? — запропонувала Йолька. — Поможете вибрати сукню.
— Шлюбну? — зацікавилась Евка. — Гаразд, чому б і ні.
— Ти купуєш чи береш напрокат? — запитала я.
— Певно, що купує. В найкрутішому весільному салоні. Я вгадала? А до шлюбу поїде на тридцятиметровому «Лінкольні».
— Звідки ти знаєш?
— Твоя мама сказала мені по телефону. Що ніби дружки повинні мати однакові сукенки, а візажист приїде аж із Варшави, з телебачення.
— Це у нас стандарт, — пояснювала Йолька. — Щоб ти знала, які весілля роблять люди. Товариш Віктора одружувався в білому шовковому фраку з Китаю, вишитому вручну…
— …дев'ятирічними дівчатками, яким платять по долару за день, — перебила її Евка.
— Мене не цікавить, ким саме. Молода мала двадцяти-метрову вуаль. Вони їхали у справжній кареті, запряженій четвірнею. А наша сусідка мала аж вісім дружок, кожна в сукні з Парижа. Ну чого ти так дивишся? Хіба погано, що люди хочуть вирізнитися серед натовпу?
— Збільшуючи кількість дружок, метраж вуалі й діаметр криноліна? І ти називаєш це вирізнитися серед натовпу?
— А що, на твою думку, оригінально? Лантух із-під картоплі і дерев'яні сабо?
