Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 42

Самі парочки. Сунемо далі. Є. Вони просто створені для нас. Принаймні на цю єдину ніч. Приблизно третій-четвертий курс Гірничо-металургійної академії. Джинси, «адідаски», майки з логотипом «Майкрософту». Поголені одноразовим станком (тим самим?). Найвищий буде для мене.

— Найвищий для мене, — Евка пускає до нього бісики і вдає, що втирає сльозу. Ніби такий жаль. Але зразу ховається за якусь парочку збоку. Якби Високий її побачив, я зосталась би без шансів. Поряд із нею кожен без шансів, бо Евка — це польська Сальма Гаєк. Смаглява шкіра, котячі очі з райдужками кольору гіркого шоколаду, невеличкі повні губи й водоспад чорного волосся. Це несправедливо, що один має стільки волосся, а інший витрачає весь маєток на тоніки з лопухом — і нічого! До того ж їй не треба худнути. Безсоромно наминає все, що хоче. А я? Я ледве розправилася з дракончиком дієти, але й надалі буваю в доктора Губки. Коли ми кудись ідемо з Евкою, я стаю невидимою. Я, виструнчена білявка з безневинним поглядом. Кожний витріщається на цю ставну дівчину з очима Сальми. На щастя, Евка дуже лояльна і не причаровує моїх хлопців. Тепер вона теж зникла з поля зору. Я наближаюся до Високого. Якихось метр дев'яносто, він повинен підійти. Кремезні плечі, напевно, десь качається. Шатен, блакитні очі. «Журнальна врода», — як каже Йолька. Зиркнув на мене, ще раз. Ну то контакт встановлено. Усміхнувся. Це носик так діє. Танцюємо разом. Він пригощає мене своїм пивом. Перерва. З мегафона летять ідіотські реклами. Женемо по пиво, бо зараз буде останній виконавець. Казик. Це на нього чекає більшість присутніх. Виступ Казика — це родзинка Дня студента, його сутність, його нерв і з'єднувальна тканина. Високий швидко виборов пиво, і ми помчали назад. Ще цілих п'ять хвилин. Моторний цей Високий. Тягну його на старе місце. Там мають чекати Евка з Йолькою. Вони вже стоять і цмулять пиво товаришів Високого. І нарешті є! Казик!!! Починається скакання верхи. Високий одразу дошолопав, що мені погано видно. Запропонував свої плечі. Раз-два — і я на ньому! «На голові її заквітчаний вінець, в руці вона трима зелений хмелик. Попереду тупцює баранець, над головою пурхає метелик!» — співаємо ми. Одне велике стадо співочих баранців із занесеними руками і з екстазом в очах. Голову заклала би, що в повітрі роїться від метеликів. Білянки, лимонниці, махаони, адмірали. Хтось подає мені запальничку, і я спалахую разом із іншими. Боже, заради таких миттєвостей варто жити! Варто палати. Даю Високому перепочити. Тепер моя улюблена «Леве, леве, леве, льоф, льоф, льоф». Я знов угорі. Довкола мене море голів і ліс рук. Ми розхитуємось у ритмі труб. А на сцені Казик із білявою чуприною і в червоній сорочці викидає свої колінця. «Казикова румба», — як каже Евка. Нехай ця мить триває. Нехай це ніколи не закінчується.