Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 30

— Тихо, — цитьнула я, — не заважай. Я майже не чую.

— Ти жартуєш. Кабатова? — не повірила бабуся.

— То запитай її про вареники, які вони з Мареком ліпили у сімдесят восьмому. Побачиш, як вона почервоніє. Тепер їй соромно. А тоді? Кабатова зразу втекла до себе нагору. Я в плач і верещу: «Ти, збоченцю!»

— А Марек?

— Марек натягнув штани, обтріпав із себе борошно і каже спокійним тоном: «Я тобі казав, що кожен митець є збоченцем». «Але не кожен збоченець є митцем», — відрізала я. «А ти мусиш одразу розігрувати виставу. Міщанко дріб'язкова». «Я розігрую виставу? Я?» — кричу я. А він: «Я нічого не можу з тим поробити, це природа. Тобі говорить про щось теорія егоїстичного гена?» — «І тому ти мусиш трахатися з Кабатовою? На моєму столі? Цього не виправдовує жодна теорія!» Вхопилася за качалку і як замахнуся! Він ледве встиг ускочити в черевики. Покинув мене саму, з дітьми. Егоїст.

— Ненадовго, бо у вісімдесят восьмому ти познайомилась у відпустці з Лешеком, — нагадала їй бабуся.

— З тим пердуном! — підскочила мама. — Скільки разів я благала його потерпіти до роботи. «Хіба ти вже не можеш почекати до сьомої, а не засмерджувати цілу хату?» — кажу йому вранці. А він дере горлянку, що не годен так мучитися. Він і півгодини не витримує. В концтаборах люди й не таке витримували. Якби йому загрожував розстріл, він витримав би й добу.

— Може, він і справді не міг, — озвалася бабуся, — бо мав розлад шлунку, наприклад…

— Він міг жерти рис! — крикнула мама. — На все є рада, варто тільки захотіти! Але він не хотів! Він волів піти!

— Вже вкотре фізіологія зборола кохання, — покивав головою Ірек.

— А потім Юзефат, — повернулася до своїх підрахувань мама. — Той комизливий. Я подаю йому обід, а він дзьобає виделкою і розглядає кожну зернинку. «Що це за рис? — стала вона передражнювати тонкий голосок Юзека. — А що за м'ясо? Свиняче? Я цього не їм. З якого кінчика ти чистила огірок? З темного? Тому він гіркий. А не можна було ще кривіше покраяти моркву?»

— Ти теж давала йому прикурити.

— Велике діло, стукнула його ложкою по голові. Я саме перемішувала яєшню, а той: «Чому ти кладеш стільки масла? Хіба не знаєш, що це холестерин?» Я не втрималась — і лусь його по лобі.

— Пам'ятаю, — всміхнувсь Ірек. — У нього на чолі залишився шматок яєшні. Юзек ходив із тим харчем цілий вечір, скривджений.

— Він думав, що я вибачуся, — тягнула мама. — Нахаба. Ще й на роботі мене обмовив, мовляв, я недбала. Я — недбала!

— Він, звичайно, фантазував! — визнала бабуся. — Може, він не бачив вашої присадибної ділянки?

— Але бачив кухню, лазничку, коридор і кімнати. На щастя, знайомі з роботи йому не повірили.

— Але зі Сташеком ви пасували ідеально. Він був наче багатофункціональний робот. Справжній метеор.

— На жаль, нашпигований «колесами», — зітхнула мама.

— Я бачив його півроку тому, — гукнув із кімнати Ірек.

— Ти диви, як він підслуховує. Викапаний дідусь, — Мама обернулася до бабусі. — І що? Як він виглядає?

— Уламок людини. Згорблений, очі напівзаплющені. Перестав фарбувати волосся. Ані сліду від колишнього Сташека. «Я на абстиненції, — каже. — Перші два місяці проспав. Тепер потроху оживаю. Як повернуся до форми, зателефоную». Сказав, що скучає.