Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 28
Ізабелла Сова
— Знаю. Тепер пригадую.
— Ну і ми його зачепили.
— Ти хотіла взяти автограф.
— Так, але мала з собою тільки заліковку та проїзний. То він розписався мені на заліковці.
— Бляха! Я пам'ятаю. Який жах! Він розписався там, де ставлять відмітку про залік.
— Предмет «Продукти дистиляції та їх похідні», прізвище, оцінка: «Міцно цілую». Єдина «шістка» в «заліковці». Ну і класно. А тут мене сьогодні перепиняє секретарка: «Пані Ево, прошу негайно зайти до ректора». Я ні сном ні духом, бо геть забула про той автограф. Заходжу до кабінету, а там Голяк, той, що читає дистиляцію, поряд ректор. Обоє серйозні, брови насуплені. Почав Голяк: «Хто поставив вам залік? Адже ви ще не написали курсову роботу». Я намагалася виправдовуватися, але Голяк упав у нерви. «Це злочин! Ви хоч уявляєте, чим загрожує підробка підписів?»
— Боже, я, мабуть, відкоркую ще одне пиво. І що ти зробила?
— Подумала, що це гаплик. Але не буду трясти перед ними гузном. Трохи гідності. Тож дивлюся просто Голякові у вічі й заявляю: «Якщо це злочин, то мене, певно, розстріляють?» А ректор усміхнувся й каже: «Пане доктор, я хотів би порозмовляти зі студенткою віч-на-віч. Ви залишите нас на хвилинку?» Голяк вийшов, спопеляючи мене поглядом. А ректор питає: «Пані Ево, що це за вибрики з тим підписом?» Я відчула тінь симпатії, тож пояснюю: «Я побилася з подругами об заклад, що коли ми впродовж години зустрінемо якогось актора, то я підійду до нього й попрошу поставити мені залік. Не моя провина, що пан Пйотр зарахував мені саме цей предмет. Що вдієш, за відвагу треба платити», — завершила я.
— Ти трохи перегнула з тим закладом.
— Трохи, — погодилась Ева.
— А ректор?
— Питає: «Пані Ево, скільки вам років?» А я на це: «Я повнолітня. Ви можете сміливо призначати мені побачення». Він тільки окинув мене поглядом і каже: «Зробімо так. Я заплющу очі на всю цю справу. Ви напишете заяву про переведення до іншої групи, бо пан Голяк швидше вдавиться, ніж поставить вам залік». «А як я вам віддячу?» — питаю я. «Я ще не вирішив. Як щось надумаю, ви перша про це дізнаєтесь».
— І що тепер?
— Чекаю. Може, я встигну раніше захиститися, — сказала Евка. Якось невпевнено.
— Стара, я не хочу тебе засмучувати, але згадай собі подальшу ворожбу. Клопоти з брюнетом через жарт, а потім велика зажура через шалене кохання.
— Ти мусиш мене діставати? — Евка заходилася смоктати великий палець. Вона завжди це робить, коли засмучується.
— А той ректор симпатичний?
— Більш-менш. Як той твій Губка.
— Ти завжди казала, що зовнішність не має значення. Гаразд, більше не буду. У найгіршому випадку переведешся десь-інде.
— Третій раз?
— Може, ворожба не справдиться.
— Наразі все справдилося.
— Слухай, Евко, — пожвавилась я, — це означає, що Рафал зателефонує! І що ми побачимось!!!
— Я тільки по рецепт, — почала від порога, — бо бачу, що ви по вуха завалені роботою.
