Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 16

— Як у випадку пані Лебідь? — запитала я.

— Це можливо, зокрема, в поєднанні з депресією, — притакнула Йолька, — хоч, звісно, тут могли діяти й інші чинники.

— А мені здається, — втрутилась Евка, — що кінцівка така важлива саме тому, що стається в кінці. Ну чого ви смієтесь?

— Ми, та де? — запротестували ми. — Це в нас просто такий вираз обличчя, бо весна надходить.

— То вислухайте мене і виправте, якщо я не маю рації. Ми все життя переживаємо якісь чвари, миті щастя, маленькі й великі драми.

— Не без цього. — Йолька потягнулася по солону соломку.

— Припустімо, що ти щойно закохалася зі взаємністю. Відчуваєш легке ошелешення, ейфорію й таке інше. Тоді ти не думаєш про давні поразки й невдалі романи.

— Я думаю. Сказала б навіть, що переймаюся.

— Ти, Малино, будеш перейматися навіть у раю, — рокувала Йолька. — Мені здається, що в тебе невроз нав'язливого стану. Хоча не можна виключати маніакально-депресивного психозу.

— Я можу закінчити? — нагадала нам про себе Евка. — Тож коли ми щось переживаємо, то переживаємо саме це, а не старезні історії сторічної давності. Може, нам і сяйне якась думка, острах чи надія, але пережиття зостанеться пережиттям. «Я нещаслива зараз, — думає пані Лебідь, — і мене не обходить те, що було колись». «Я нарешті щаслива», — думає пані Плейбой, гладячи чоловіка по паралізованій нозі.

Евка на мить замовкла.

— Аж урешті, — загриміла вона, — одне з пережиттів стає тим останнім. Нас нічого більше не спіткає, принаймні тут, на землі. Може, тому ми й переоцінюємо його вартість. І, може, тому погоджуємось на те, щоб наше життя нагадувало холодний рідкий кисіль, за умови, що на самому вершечку того місива нас чекає маленька вишенька в шоколаді. І що, ми мусимо тішитись? Чи я не маю рації?

— На жаль, почасти маєш, — визнала Йолька.

— Чому «на жаль»?

— Бо твоя сентенція доводить, як небагато людей ладно визначити собі мету в житті. Вони животіють від однієї події до іншої. Пливуть як колоди, дозволяючи життю тягти їх за ногу. Не хочу вас пригнічувати, але ви робите ту ж помилку.

— А ти?

— Я, на відміну від вас, узяла кермо в свої руки. Визначила собі мету й простую до неї.

— Може, це тобі так тільки здається, а насправді ти пливеш разом із іншими колодами?

— Ево, я знаю, чого хочу, — боронилась Йолька. — А ви знаєте? Якщо ні, то ви змарнували черговий день.

21.03. Що це, власне, означає — змарнувати життя? Мушу побалакати з доктором Губкою. Відвідую його в середньому раз на місяць. Ми й далі працюємо над картиною мого випадку. Я розповідаю про себе, а Губка доповнює нарис і принагідно жонглює ліками.

Праця над картиною

Я з'явилася пунктуально через два дні після першого візиту. Ледве допленталася, так мене загальмувало. Першу таблетку ковтнула надвечір і спала до пів на другу дня. Непритомна, заповзла до лазнички. Скинула оком у дзеркало. Фе. А кажуть, що сон — це найліпша косметика.