Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 14
Ізабелла Сова
— Коли ти починаєш оце «пакування»?
— Близько восьмої вечора. Вранці ще вірю, що втримаюсь.
— І що ти тоді їси?
— Майже нічого, бо починаю боротьбу, але надвечір у мене падає рівень мотивації.
— Може, він не падав би, якби ти з'їла нормальний сніданок?
— Кожна нормальна трапеза — це для мене вступ до ненажерливості. Тому я відтягаю її, скільки можу. Якби я починала зі сніданку, то вже давно не влізала б у сукенки, у яких ходила моя вагітна мама.
— Тебе це дуже засмучувало б?
— А вас ні?
— Те, що я не влізаю в сукенки, у яких ходила моя вагітна мама? Дитинко, глянь-но, як я виглядаю. Якщо я і пройшов би який кастинґ, то хіба до мультфільму, і мене це зовсім не засмучує. За п'ятдесят років можна звикнути.
— Але мені ще немає п'ятдесяти! — вибухнула я. — Зате у мене є проблема, і я шукаю допомоги.
— І ти прийшла саме туди, куди слід. Я випишу тобі ліки, бо справи трохи вийшли з-під контролю. От тільки сама проблема криється глибше. Апетит — це тільки вершечок айсберга. Ти не надто злякалася?
— Ще не знаю. У мене завжди загальмована реакція.
— І дуже добре, завтра ти вже заспокоїшся. Ти чимось переймаєшся?
— Ще й як. Змалечку. У дитячому садочку переймалася тим, що незабаром до школи. У першому класі терзалася тим, що буде з моїми ляльками, коли я виросту. Я весь час чимось переймаюся.
— Більше сумуєш чи нервуєш?
— Коли як. Часом я пригнічена, а часом нерви не дають мені заснути.
— І тоді ти їси.
— Тоді я їм винятково багато. Але найбільше впаковую, коли мені сумно. Так, як тепер.
— Ну, то ми вже маємо певний нарис. І спробуємо його доповнити. Для початку польдоксин. — Він поліз до шухляди стола по печатку. — За тиждень з'явишся до мене. І побачимо, чи я поцілив.
— А якщо ви не поцілили?
— Може бути й таке. — Доктор знехотя пошкрябав себе по голові. — Зрештою, ми маємо тільки ескіз випадку. Якщо ліки не подіють, зайдеш післязавтра і працюватимемо далі над повною картиною. Тоді я випишу тобі щось інше. Гаразд, тепер рецепт, то як там тебе звуть?
Як завжди, пам'ятає тільки Лешек. Тому я й ненавиджу жіноче свято. Бо що це за свято, яке приносить стільки зневіри?
— От ти вже й маєш мету на всеньке життя, — підсумувала Евка.