Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 18

* * *

Я не приходила наступні два тижні. Бо навіщо? Сесію склала, в хаті тиша, дракона дієти приспано. Не було причини додавати Губці роботи. Але десь наприкінці березня я почала сновигати з кутка в куток. Ніщо не має сенсу. Навіщо старатися? Навіщо вставати з ліжка? Навіщо я взагалі живу? Одних депресія допадає восени, а я ламаюся весною.

— Ніяка це не депресія, — заперечила Йолька, — просто пустка. Ти не маєш мети.

— Взимку вона теж її не мала, — втрутилась Евка.

— Взимку — свята, карнавал і сесія. Немає часу на роздуми про порожнечу. Весна — це початок нового. Людина замислюється: що змінити, який шлях обрати, і раптом усвідомлює, що не має мети. Не знає, чого хоче. Порожнеча.

— Але я знаю, чого хочу. Я хочу чоловіка. З останнім я розійшлася ще в листопаді. Він залицявся до Евки.

— Це не мета. Це втеча від порожнечі. Ти хочеш її заповнити, чимось або кимось. Хибний шлях.

— То що я маю зробити?

— Порадься зі спеціалістом. Я не можу нічого тобі диктувати. Це твоє життя.

* * *

Я відвідала Губку зразу після Пасхи. Мене доконало святкове перебування вдома. Мама щойно розійшлася з черговим чоловіком свого життя.

— Усі чоловіки сволоти, крім тебе, Ірусю, — звернулася вона до мого брата.

— Сташек пішов, — поінформував мене брат, мотлошачи на моніторі чергову потвору.

— Ти його вигнала? — здивувалась я. — Але ж він усе за тебе робив. Прибирав, варив.

— Якби тільки це, — озвавсь Ірек. — Ще й пік, смажив, гаптував серветки, малював на склі. Зрештою, ти знаєш, яким був Сташек.

Знаю, він був несамовитим екземпляром.

Сташек, несамовитий екземпляр

Мама познайомилася з ним у супермаркеті. Ми саме стояли в черзі до каси.

— На вашому місці я не купував би це морозиво, — зачепив нас високий брюнет. — У нього неможливо застромити ножа, воно тхне скислим молоком, а шоколад не тане в роті. Можу показати вам, яке добре.

— Справді? — захопилася мама.

— Ходімо до заморозника, — легко потягнув він її за плече. — Зараз, воно повинно бути тут. Я заховав його під рибними паличками. Де ж це морозиво? Мабуть, хтось його витягнув.

— Я можу купити інше, — несміливо запропонувала мама.

— Ні, ви візьмете це. Тільки мушу докопатись, я замаскував іще одну коробку, — він заходився перевертати пакети із замороженими овочами, пачки з морозивом, бляшанки. У шалі пошуків ледве не беркицьнув до заморозника.

— Ну от. Ви дозволите, щоб я за нього заплатив?

— Але за умови, якщо ви дозволите запросити вас на порцію, — зашарілась як буряк моя мама.

— Ну, коли запрошує така дама. Ну що ж. У мене немає виходу.

За місяць Сташек поселився у нас.

— Це справдешній скарб. Я не можу дозволити йому вислизнути, — пояснювала мама.

Вони зійшлися як пара чобіт. Попередні чоловіки не витримували пресингу. І йшлося не про звичайні родинні питання штибу: «Знову шкарпетки на підлозі?», «Чому ти не спустив воду в унітазі?», «Коли ти нарешті винесеш сміття?» В нашому домі вікна миються раз на місяць, меблі пересуваються раз на півроку, а ремонт триває практично без перерви. Закінчиться в кухні, а треба вже поміняти плитку в лазничці, а потім покриття в коридорі. І все мусить сходитися до міліметра, збігатися до секунди. Коли я поверталася з вечірки, мама вітала мене на порозі з годинником у руці.