Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 15
Ізабелла Сова
— Мета — це тільки половина успіху, — докинула вона, підсідаючи до нас з Евкою. Ми вже годину сиділи в кнайпі, чекаючи на чудо. — Я чула ваш белькіт уже при вході.
— Ніякий це не белькіт, а серйозні міркування, — заперечила я.
— Нехай будуть міркування, — погодилась Йолька. — Але повертаючись до теми… Вибір шляху такий же важливий, як і спосіб досягнення мети.
— Іншими словами — стиль життя? — обізвалась Евка.
— Можна сказати і так, — знову погодилась Йолька. — Але мені розходиться не у визначенні.
— Hi? — здивувалися ми з Евкою. — Відколи ж це?
— Я люблю добирати визначення і не соромлюся цього. Саме це і є асертивна позиція. Я знаю це від Йольки.
— Гаразд, закінчи про той шлях, — поквапила Евка.
— Мені розходиться в тому, що важливий увесь шлях, а не тільки останні метри. Тому мене так дратують карамельні фінали в американських фільмах із серії «Правдиві історії». Герой гнобив дружину, збиткувався з дітей, копав єдиного пса. Несподівано в нього відкривається десята стадія раку. «Вам залишилося два тижні і три дні життя», — несхибно вираховує доктор Джон Експерт.
— Як це вони зазвичай уміють, — утрутилась Евка, — ті серіальні ескулапи. Та повернімося до головного героя…
— Той, почувши вирок, — вела далі Йолька, — цілковито змінюється. Перепрошує всіх, включно з батьківщиною й президентом. Уперше в житті набуває лагідного виразу обличчя й снує глибокі рефлексії. А родина не може його не пожаліти. Дружина, ще синя по останній «дискусії», пробачає йому. Син із загіпсованою рукою ремствує: «І love you». На похороні всі захоплюються тим, що він так гарно відійшов. Шістдесят років життя не важливі, важливі оті кілька тижнів, і тільки тому, що вони випали наприкінці.
— Може, він тільки перед смертю зрозумів, що помилявся?
— Ево, його життя не стало б кращим лише тому, що за п'ять до дванадцятої він упав на коліна.
— Краще пізно, ніж ніколи, — визнала я. По кількох пивах я люблю зронити якусь глибоку сентенцію. — А тим часом цікаво, чому воно так є?
— Що? — відповіла питанням Йолька.
— Чому люди дивляться на кінцівку, а не на все вкупі? Бо уявіть собі подружжя. Щасливе. Чувак вірний як лебідь і раптом раз у житті скакає в гречку. Дістає інфаркт і конає в ліжку іншої. Що робить класична дружина? Дивиться на це крізь пальці?
— Еге ж, іще чого, — іронічно ствердила Евка.
— А тепер інша пара. Чувак не ночував удома і двох ночей. Не їздив із дружиною у відпустку. Не водив її ні в кіно, ні на забави. Утікав з іншими. Коротше, відсутній. І так прожив сімдесят років. Урешті його трапив інсульт, — параліч та інвалідний візок. Шаленства закінчилися. «Добре, що я вибрав тебе». «Яке щастя, що ти зосталася зі мною». А дружина? Крадькома втираючи сльозу, вона доходить висновку, що варто було чекати. Відчуваєте атмосферу? Вона півсторіччя мучилась — і щаслива.
— А ти воліла б, аби вона була нещаслива? — обізвалася звідкись із-за гальби Евка.
— Ясно, що ні. Тільки та, що мала й справді гарне життя, розпачає. Чому люди дивляться тільки на кінцівку?
— Є чимало причин, — Йолька вигідно відкинулася на кріслі. Зараз розпочнеться лекція. — Захисні механізми, які не припускають думки, що наші муки були непотрібними, а важке життя — безсенсовним. Ми можемо це спостерігати у випадку дружини Плейбоя. Поза тим, ефект контрасту, егоцентризм чи самозапрогнозоване пророцтво.