Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 115

— О, до речі. Тут приходив якийсь такий високий. Питав про тебе, просив адресу.

— І що? — я врешті відчула, що маю серце. Воно стугоніло, як дзвін.

— Я був злий після нашої сварки і не сказав йому. Мене зразу попустило, і я навіть побіг за ним, але він уже зник. Ти гніваєшся?

— А що це дасть? — відповіла я.

— От бачиш? — утішився Вальдек. — Ти робиш поступ. Так тримати, Малино.

18.12. Скидається на те, що всі, крім мене, переживають свято весни. Лешек з Міґелем (він знову поїхав), Йолька з Яспером, мама з Губкою (бабуся це підтвердила), Ева з Томеком (третій день святкують Евчин день народження, наче є з чого тішитися). А я? Проводжу довгі години в комп'ютерній. Пишу вже п'яту статтю, тести на іспит і вже два тижні заповзято «мейлую» з усім світом. А найбільше з одним типом, який ховається під ніком «Кілґор». Ми познайомилися на Миколая. Я чатилася з кількома юзерами, коли побачила на моніторі напис:

«Привіт, Малино, ти любиш Воннеґута?»

Я відписала. «То тримай капелюха, бо ми можемо опинитися далеко звідси».

І почалося. Ми щодня обмінюємося кількома «мейлами», він з роботи, а я з універу.

21.12. — Я можу про все йому розповісти, — пояснювала я Евці з Лешеком.

— Написати, — виправила мене Евка.

— Я відчуваю, що когось цікавлю.

— Ти цікавиш нас, — зауважив Лешек.

— Ви маєте свої справи, а Кілґор…

— …не має жодних? — запитала Евка. — Він народився лише заради того, щоб виглядати твої «мейли»?

— А взагалі, звідки ти знаєш, що це він, а не вона?

— Бо так звали персонажа з книжок Воннеґута. Це чоловік, якщо пам'ятаєте.

— І старий невдаха, — пригадала Евка.

— Мій Кілґор, — я свідомо наголосила на слові «мій», — молода людина, яка досягає помірних успіхів.

— А може, це домогосподарка, котра нудиться у своїй віллі над морем.

— Або серійний убивця, — полякала Евка.

— Домогосподарка навряд чи, бо він розповідає про роботу, тут, у Кракові.

— А може, під ніком Кілґор ховається пані Чеся, — снував здогади Лешек. — Може, ти фліртуєш із секретаркою?

— Якщо ви думаєте, що мене збуджує віртуальний секс, то глибоко помиляєтесь. Ми з Кілґором просто…

Власне, а ким ми є? Парою піщинок, загублених у космосі. Двома самотніми мізками, ув'язненими в слоїках незграбних тіл? І що, власне, нас пов'язує? Симпатія до Воннеґута, відчуття порожнечі й кілька «мейлів», що кружляють у мережі.

23.12. Завтра свята, перші без Ірека, зате з Губкою. Зараз іду додому, тільки закину привітання для Кілґора.

Ввімкнула комп'ютер.

«Малино, що робиш на Новий рік?» — прочитала я. А що може робити самотня двадцятишестирічна жінка, яка обрала наукову кар'єру? — «Може, зустрінемося на Ринку?»

Я зважила всі «за» і «проти». Це відкрита забава. Якщо він мені не сподобається, я зникну. Поза тим, це відносно безпечно, довкола люди. Але з іншого боку, це тільки безіменна юрба, велике збіговисько. Можна завиграшки когось проштрикнути. Ні-ні, не думаймо про найгірше. А якби я зважилася, то як упізнати його серед сотень інших?

«У мене на голові буде величезна чорна перука афро. Знаєш, із тих, що продають на Ринку».