Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 102

— Що телефон?

— Де він лежить? — запитав він.

— У шафці біля «Інки». Як завжди. Куди ти збираєшся дзвонити?

— До Губки. Він уже мусив повернутися, ні?

— Ти лікуєшся в Губки? — «Ну-ну».

— Не я, а ти.

Праця над картиною, серія 78

— Малинко! — Губка осяяв усмішкою своє стомлене лице.

— Я хотіла прийти в липні, але ви поїхали.

— Мусив залагодити деякі справи. Відпочити від людей. Замислитися над життям.

Я нічого не відповіла. Губка якийсь час стежив за мухою, що розгулювала по медичних картах. Урешті глибоко зітхнув і розвинув тему:

— Назрівають великі зміни, Малинко. Не знаю, чи прийму я виклик, чи я готовий.

— Аж так гостро?

— На жаль, — звільна покивав він головою. — Такий тиск.

— Сильна конкуренція?

— Що? — не зрозумів він.

— Ну, ви казали про тиск і про виклик. Я подумала, що йдеться про хортячі перегони.

— Хіба я виглядаю на любителя перегонів?

Звісно, що не виглядає.

— Може, це тільки літня хандра?

— Я хотів би, щоб так було, — він послав несміливий усміх кудись у космічний простір.

Ми сиділи так зо дві хвилини. Раптом Губка спохопився.

— Ти, мабуть, прийшла не просто так?

— Як і завжди, мене привели до вас проблеми.

— Що цього разу?

— Тотальний пофігізм. Мені все байдуже. Нічого не прагнеться. Ні до чого не тягне. Нічого ні тішить, ані засмучує. Нірвана.

— Ми, психіатри, називаємо це апатією. Відколи ти перебуваєш у такому стані?

— Правду кажучи, від початку вакацій. Тільки те, що в липні я не звернула на це уваги. Мала багато клопоту. Шукала роботу, переїжджала, рятувала подругу, яка була в розпачі.

— Ти не мала часу подумати над сенсом життя?

— Тепер теж не думаю. Я взагалі ні про що не думаю. Може, трохи про один серіал. Він дуже мене затягнув.

— А коли захист?

— Два дні тому. Захистилася, — випередила я Губчине питання. — На п'ять.

— І навіть така подія не вивела тебе з анабіозу?

Я хвилину розмірковувала.

— Вивела, на дві доби. Я саме встигла купити спідницю та квіти для екзаменаційної комісії. Але вже після захисту втратила весь запал.

— Як же ти сьогодні дійшла?

— Мене пригнав копняками один знайомий гомосексуаліст.

Губка потер ніс, відтак спер підборіддя на долоні й зиркнув крізь розчепірені пальці. Знайомий жест.

— Ну що ж, Малинко. Скажу тобі так.

— Ми вже маємо якийсь нарис?

— Нарис? — наморщив він брови, а потім викресав ще одну стомлену усмішку. — А, так. І саме йому присвятимо сьогоднішню зустріч.

— Але ліки також будуть? — упевнилась я.

— Будуть, тільки спочатку кілька вступних слів.

— Інструкція з користування?

— Дай мені хоч почати. Перебиваєш, як твоя мама…

Він замовкнув.

— Звідки ви знаєте, що моя мама перебиває? — Я глянула на нього поглядом Tyrannosaurus rex. Це називається вплив мас-медіа на невербальну поведінку.

— Я познайомився з нею на записі програми про чоловіків-пройдисвітів. Останнім часом цього дедалі більше, — Губка не уточнював, чого дедалі більше.

— «Пройдисвіти та двоєженці»? Я бачила й згоряла від сорому.

— Твоя мама — надзвичайна жінка, — Губка дивно зашарівся. — Неймовірне поєднання бездоганності та істерії.

— Я знаю.

— Вразлива і водночас так приголомшливо сильна.