Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 92

Меджі двічі перечитала ці гарячкові рядки, дедалі більше хвилюючись. Клайд мав рацію: Джеймс зробив саме так, як він думав. Його дослідження вдалося, але якою ціною!

Вона багато чого не розуміла з того, що написав Джеймс. Мутація, наприклад. І чому невинний попіл з люльки міг викликати страшні властивості плісені? Клайд і Джеймс, — особливо Джеймс під час їхньої вечірньої прогулянки, — розповідали їй про все це, але їхні пояснення були для дівчини надто складними. Вона вдавала, що розуміє, а думала в ті хвилини зовсім про інше, про Фреда Стапльтона і його загадкову, як їй здавалося, поведінку. А загадкового нічого й не було: просто вона набридла Фреду… Знову біль стиснув серце. Вона згадала слова Клайда, коли той віддавав їй листи Джеймса: «Це його особисті записи, в них немає нічого про метеорит і космічну плісень». Як же так? Мабуть, Клайд не прочитав останнього листа Джеймса. А в ньому ж…

Меджі рішуче відкинула ковдру. Треба негайно розповісти Клайду про цей лист, де Джеймс говорив про свої плани й наміри. Це саме те, що цікавить Клайда. Він казав, ніби Фред щось задумав, а що саме? Це лишалось їй невідомим; втім, і сам Клайд, здається, не знав нічого. Але Меджі тепер чомусь вірила більше Клайду з його небагатослівними поясненнями, ніж красномовному Фреду.

Вона відкинула запону палатки. Вітер сильно вдарив їй в обличчя. Здавалося, він тільки й чекав тієї хвилини, коли можна буде ввірватися в палатку, холодом і вологою обдати Меджі, яка і без того змерзла. Але дівчина була байдужа і до холоду, і до різких поривів вітру. Вона твердо знала, що мусила зробити.

Вибігши з палатки і ледве утримуючи однією рукою пальто, що зривав вітер, вона міцно притискала другою зошит з записами Джеймса. Дівчина гукнула:

— Алло, Клайд! Де ви?

З сусідньої палатки почулося:

— Я тут. Що трапилось, Меджі?

— Мені треба вам щось розповісти! Це дуже важливо. Можна зайти до вас?

І, не чекаючи відповіді, вона вбігла до палатки Клайда.

Але Клайд був у палатці не сам. З ним сидів і Фред Стапльтон. Вони, очевидно, про щось жваво розмовляли.

30

Меджі трохи розгубилася: вона ніяк не чекала, що Клайд буде з Фредом. Втім, Клайд дуже привітно зустрів її, посунувся на ліжку і запросив:

— Сідайте, Меджі. Зручного крісла для прийому дам тут, звичайно, немає, але можна посидіти й на цій постелі. Будь ласка, — додав він, побачивши, як дівчина непевно мнеться біля похідного ліжка. — А вітер який піднявся вночі. Мабуть, ви змерзли, га? Я вже напнув на себе все тепле, що тільки було, і все одно холодно… — Він все говорив і говорив, і Меджі розуміла, що Клайд помітив її зніяковіння й веде цю розмову для того, щоб вона опанувала себе. «Спасибі, Клайд, — подумала Меджі, — це дуже мило з вашого боку: тільки, може, мені тепер не треба говорити про щоденник Джеймса? Фред так запитливо дивиться на мене, а йому не треба знати, що я читала записи…»