Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 73

— Не можу зрозуміти, куди він подівся, — мовив Клайд, озираючись на всі боки. — Коли я прокинувся, його в палатці вже не було. І постіль лишилася не згорнутою. Ну, це байдуже, він, мабуть, не хотів мене тривожити. Я гадав, що Джеймс вирішив швидше приготувати каву. Дивлюсь, а вогнище не горить. Тоді я подумав, що він пішов подивитися на свою плісень. Втім, завіса в палатці була спущена. Я все ж таки зазирнув у ту палатку. Нічого, крім того самого огидного запаху! Очевидно, він не заходив туди…

Клайд вийняв з кишені пачку сигарет. Закурюючи, несхвально сказав:

— Прекрасно знаю, що курити натщесерце шкодить. І ніколи цього не роблю. А зараз ось бачите? Мені чомусь усе це не подобається, Меджі! — І знову озирнувся ліворуч і праворуч.

— Що не подобається, Клайд? Відсутність Джеймса?

— Ні, міжпланетні перельоти, — огризнувся Клайд і тут-таки схаменувся: — Пробачте, Меджі, я й справді турбуюсь. Розумієте, з тих пір, як ми знайшли цей чортячий метеорит і особливо після того, як Джеймс відкрив у ньому ідіотську плісень, він весь час якийсь збуджений. Щось досліджує, копирсається в цій штуковині… і мені здається, що він дуже необережний. Ну куди він зараз зник? Вже близько години я його шукаю і Фреду сказав…

— І що ж Фред?

— Спочатку відмахнувся, мовляв, не заважай спати. А потім теж занепокоївся і пішов шукати Коротуна. Де шукати? Я обійшов навколо табору — немає. Не знаю, що й думати. І Фред не знайшов його. Наче провалився Джеймс. — Він кинув недокурок на землю й сердито розтоптав його ногою.

Збудження Клайда передалося Меджі, вона не зводила з нього розширених синіх очей.

— Ви гадаєте, з ним щось трапилося? — сказала, немов перевіряючи свої думки.

— Я не знаю. Зник — і все. А ви… вам він нічого не казав, що збирається сьогодні робити? — раптом запитав він, помітивши, як замислилася Меджі.

— Ні, Джеймс нічого мені не казав… але мені здається, що він міг піти до свого метеорита, — непевно сказала дівчина. — Він учора щось з ним робив… я не знаю, що саме, але…

Клайд широко відкрив очі. Потім він розлючено ляснув себе долонею по лобі:

— Бовдуре, я зовсім забув! Адже й нам він учора казав, що робив з ним щось! Немовби якось досліджував додатково, чи що… Треба негайно бігти туди, до річки! Мабуть, він там. І можливо…

— Що, Клайд? — злякано спитала Меджі, побачивши, як рішуче змінилося його обличчя, як жорстко стиснулися губи й нахмурилися брови.

— Не знаю ще, — процідив Клайд крізь зуби, наче кожне слово викликало в нього біль. — Не знаю… я мушу йти туди!

Але саме тоді, коли Клайд повернувся, щоб бігти до річки, до них долинув гучний голос Фреда Стапльтона:

— Клайд! Клайд! Де ти? Клайд, мерщій сюди!

— Я тут! — гукнув у відповідь Клайд. — Що трапилося, Фред?

— З Джеймсом погано… дуже погано…

Голос чувся ближче. Не чекаючи, поки Фред з’явиться з-за кущів, Клайд, а разом з ним і Меджі, побігли йому назустріч.

Захеканий Фред вибіг на галявину. Важко дихаючи, він гукнув:

— Джеймс лежить біля свого метеорита!

— Що з ним?

— Як лежить?

Обидва запитання — Клайда і Меджі — злилися в одне. Фред похмуро похитав головою: