Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 72

Він постукав себе пальцем по голові:

— Якщо Фред Стапльтон каже, можете не сумніватися! У справах він розуміє трохи більше від вас обох, будьте певні!

23

Меджі відкинула полог палатки й спинилась у захваті. Гарно як навкруги!

Вчора, — можливо, тому що вона втомилася в дорозі або за тими переживаннями, пов’язаними з Фредом Стапльтоном, — вона не відчула тієї краси, яку побачила зараз. А ранок і справді видався надзвичайний!

Прямо перед нею стелилася ізумрудно-зелена галявина з високою гострою травою. За галявиною, мов наздоганяючи одна одну, бігли довгі хвилі. Їх підганяв свіжий вітерець, і вони мчали до лісу і зникали біля нього, наче біля прибережних скель. «Немає тільки пінистого прибою», — з посмішкою подумала Меджі. Ліс вставав спочатку великими острівцями кущів, а потім піднімався вище й вище; дерева поступово зливалися височенними верхівками, і здавалося, що в цій гущавині зовсім неважко заблукати, бо там, мабуть, навіть не видно й сонця, й водяться дикі звірі. «Джеймс Коротун — дуже смішне в нього прозвисько, їй-бо! — вчора щось говорив про те, що на цих звірів можна навіть полювати, і коли б він умів полювати, як Фред, то обов’язково повів би мене до того густого лісу. А я й не хочу, там дуже страшно, і всюди глибокі тіні».

А тут — яскраве сонце, яке все вище й вище вилазить на небо. Білі кучеряві хмаринки, наче нетямущі вівці, немов тікають від сонця, від його нестерпно гарячого проміння, яке навіть зараз, рано-вранці, припікає і ковзається по її обличчю, шиї й оголених руках. «Мабуть, я відразу ж таки дуже засмагну, — вирішила Меджі, — ну й добре!» Хмаринки тікають. А от величезна сіра хмара над далекими горами стоїть нерухомо. Ця хмара ще дуже далеко, вона погоди не зіпсує! Хоч Джеймс і казав, що тут, в Айдахо, погода дуже мінлива, бо навколо гори… До речі, чому в таборі нікого немає? Куди вони всі пішли?

Меджі заглянула в одну палатку — нікого. Це, мабуть, палатка Клайда, в якій він спав разом з Джеймсом. У третій Джеймс зберігає свою дивовижну плісень з метеорита. Туди заходити небезпечно. Ну й не треба, Меджі це зовсім не цікавить!

Трохи далі, біля великого куща, — постіль Фреда. Він теж кудись подався. Всі вони прокидаються рано, а вона гадала, що встане раніше за всіх…

Дівчина знову озирнулась. І вогнище не горить. Дивно, адже Джеймс казав учора, що вогнище у них не згасає навіть уночі, його ніколи не треба розпалювати, досить лише підкинути гілок, і воно знову розгориться. Значить, ранком ніхто не розпалив вогнища.

— Джеймс! Клайд! — неголосно покликала Меджі, немов боячись порушити тишу, яка панувала навколо.

І тут-таки подумала: як дивно, що вона не покликала Фреда, адже, здавалося б, до нього і слід було звернутися насамперед. Так, слід було б, коли б не вчорашні події…

Спочатку їй ніхто не відповів. Та ось вона почула голос Клайда:

— Меджі, алло!

— Клайд, де ви? — Меджі зраділо повернула голову на голос.

— Ви не бачили Джеймса? Його тут не було?

З-за палатки вийшов стурбований Клайд. Він навіть не привітався з дівчиною.