Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 54

Джеймс Марчі старанно протер свої окуляри, хоч у цьому й не було особливої потреби. Потім він, усе ще не дивлячись на дівчину, що чекала його відповіді, сказав, обережно добираючи слова:

— Ні, звичайно, Фред не говорив саме так. Але ж ви, Меджі, добре знаєте, що він мало цікавиться… ну, науковими, чи що, питаннями. А тут він навіть запропонував був нам взятися за комерційне використання плісені. Потім, як би це сказати, охолонув. От і все. Тепер відносно того, що ми збираємося робити з космічною фіолетовою плісенню…

«Ми», знову «ми»! — так само роздратовано відзначив у думці Клайд. — Та нічого не збираємося, зокрема я! Знищити б її під три чорти і забути про все, пов’язане з нею, як я вже казав Коротуну. Так хіба ж його проймеш, якщо він вирішив робити наукові відкриття?..» Втім, він все ж таки змовчав, люто гризучи зірвану травинку.

— Бачите, Меджі, — вів далі Джеймс, — ніхто ніколи не знає, до чого можуть привести наукові експерименти. Можливо, плісень даватиме користь, а може, й ні. Хто знає? Ми ще трошки поморочимося з нею, а потім передамо вченим для серйозних досліджень. І скажемо: ось те, про що ми довідалися самі. Звичайно, цього дуже мало. Але ж у нас тут немає ніяких умов для досліджень. А так хотілося б розібратися в усьому цьому самим, — мрійливо закінчив він.

— Обезсмертити своє ім’я, — в’їдливо кинув Клайд. Але Джеймс не прийняв виклику.

— Не знаю, — сказав він повільно, наче зважуючи. — Я не думав про це, Клайд. Я не вмію говорити такі гучні слова. Але, мені здається, коли людині пощастить зробити справді цікаве й серйозне наукове відкриття, то вона недаремно жила. Навіть коли… — Джеймс різко обірвав фразу.

— Що «навіть коли»? — чомусь стурбовано спитала Меджі.

— Та ні, нічого, — кволо всміхнувся Джеймс. Він підвівся, сховав люльку в кишеню і з навмисною пожвавленістю спитав: — Але ж ви, мабуть, зголодніли, Меджі? І як це я зразу не догадався! Клайд, давай приготуємо щось смачне. Курча, га?

Тільки тепер дівчина відчула, що їй справді дуже хочеться їсти.

— Давайте курча, давайте що завгодно! Я з’їм усе, що дасте! Тільки без особливих приготувань, без церемоній, бо мені страшенно хочеться їсти!..

18

Надвечір і небо, і ліс, і гори нахмурилися. Спочатку звідкись з далекого обрію синь безхмарного неба затяглася сіруватим прозорим серпанком, крізь який призахідне сонце здавалося величезною розплавленою червоною кулею. Потім цей серпанок поступово спустився на землю, заслав верхівки дерев, що тривожно шуміли під поривами вітру, і накрив їх блакитнуватою пеленою. В лісі змовкли пташині співи й щебет, немов збентежені птахи ніяк не хотіли примиритися із зміною обстановки. Лише одна якась неспокійна й гомінлива жителька притихлого лісового світу невпинно й голосно цвірінькала, перелітаючи з верхівки одного дерева на інше, ніби наполегливо запитувала, куди поділися, чому змовкли всі її численні сусіди. Але їй ніхто не відповідав, птахи немов води набрали в рота, і від цього клопотуха хвилювалася ще більше й цвірінькала ще голосніше.