Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 52

— Щось я, братці-кролики, втомився в лісі, хоч і невдале було полювання, — сказав він, потягуючись. — Треба трішечки відпочити, чи що.

— Будь ласка, Фред, іди в свою палатку, я вже зробила все, що треба було, — квапилась Меджі, зазираючи йому в очі. — А я… я пройдуся тут з Клайдом і Джеймсом, мені буде дуже приємно, — додала вона, немов благаючи в них підтримки.

— Ну що ж, можна й так, — великодушно погодився Фред, кидаючи недокурок у траву. — Знаєш, у нас тут деякі труднощі з палатками. У Джеймса, наприклад, живе його космічна плісень, їй надано окреме приміщення…

— Яка плісень? — здивувалася Меджі.

— Е, Коротун тобі все розповість, — поблажливо усміхнувся Фред. — Я вже втомився слухати всю цю нісенітницю. В крайньому разі, і Клайд допоможе, бо у них з Джеймсом ось уже другий день тільки й розмов, що про плісень, комах і навіть про мишей.

І він, позіхаючи, рушив до своєї палатки, Меджі розгублено поглядала то на нього, то на Клайда і Джеймса. І важко було зрозуміти, що більше вразило її: чи згадування Фреда про якусь космічну плісень, сказане з такою зневагою, чи ще зневажливіше ставлення Фреда до її приїзду в табір. Він стомився, йому, бач, треба поспати саме тоді, коли вона приїхала, а їй так хочеться побути з ним, саме з ним, а не з його друзями!

Уже входячи в палатку, Фред обернувся й, чарівно усміхаючись, сказав:

— А ввечері ти, певна річ, займеш моє місце в палатці, Меджі. Спати вночі на свіжому повітрі мені буде навіть корисно, отож ти не турбуйся!

Він прикрив за собою завісу.

Меджі відчувала, як у неї до очей підступають сльози, і, щоб приховати це, стрімголов помчала до іншої палатки. Навіщо Клайду і Джеймсу бачити, як вона засмучена й збентежена?

— Подивимось, що у вас тут за плісень! — гукнула вона так весело й жваво, мов нічого й не сталося. — Ану, показуйте!

— Меджі, туди не можна! — крикнув стривожений Клайд.

— Меджі! О Меджі, стоп! — Джеймс Марчі одним стрибком перехопив дівчину й зупинив її вже біля входу в палатку. — Туди не можна заходити!

— Чому? — здивовано глянула на нього Меджі.

— Бо там… я вам зараз усе поясню, але ходімо звідси… Сідайте на цей пеньок, тут вам буде затишно і в холодочку… — Джеймс з усієї сили намагався говорити невимушено, і від цього його мова була ще недоладнішою. Клайд розумів друга: справді, не так легко було сказати дівчині про незвичайний метеорит з плісенню.

Меджі покірно сіла на кругленький пеньок біля кущів, що відкидали густу тінь, поправила свою смугасту спідницю і запитливо глянула на друзів.

— Ну от, я слухаю. Що у вас тут відбувається? Чому дівчині не можна навіть поглянути на якусь плісень? Викладайте, — сказала вона безтурботно.

Джеймс Марчі безпорадно подивився на Клайда. «Та допоможи ж, допоможи, адже ти бачиш, як мені важко», — можна було прочитати в цьому виразному погляді.

Клайд посміхнувся.

— Гаразд, Меджі, зараз ви зрозумієте все. Принаймні те, що розуміємо ми самі, — сказав він, сідаючи біля неї й закурюючи сигарету. Джеймс полегшено зітхнув і вийняв з кишені свою люльку.