Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 46

Фред зупинився і з насолодою вдихнув лісове повітря, пряна прохолода якого п’янила його.

«Тут, братці-кролики, — подумав він, — природа й справді чудова, без усяких сурогатів і вдосконалень. Прямо взяти б це лісове повітря, накачати його в бляшанки, закупорити й продавати в місті!»

— Запашне повітря з лісу дасть здоров’я вам до біса! — відразу ж голосно продекламував Фред Стапльтон свіжоспечений рекламний віршик. Він зробив це з великим задоволенням, підкреслюючи римовані закінчення рядків, з чого виходило, що тямущий агент по збиранню об’яв завжди, навіть у час відпустки, лишається в добрій формі і готовий наділити шановних клієнтів дзвінкою рекламою.

Погано тільки, що вельмишановні клієнти мало цінять якості такого агента, зажурено відзначив він. Намагаються, щоб усе було дешевше, економніше. А то й взагалі відмовляються від оригінальної, яскравої реклами. Наче агентові не треба заробити! Всім треба, братці-кролики, особливо йому, інакше ані самостійного діла не відкриєш, ані навіть паршивої крамнички не купиш. І це з його природженими здібностями справжнього, крупного бізнесмена!

— Е, ні, ми ще повоюємо з вами! — вигукнув Фред. — Ось вам, будь ласка: «Аромат наш духовитий із бляшанки ти вдихни і з повітрям свіжим, чистим всі хвороби прожени!» Хіба ж не поезія, чорт забирай, ого-го-го!..

Стурбоване раптовим вигуком пернате населення лісу на мить припинило різноголосий щебет, немов прислухаючись, чи не загрожує йому якась небезпека. Але через секунду-дві цвірінчання, воркування, заливчасті співи й веселе щебетання поновилися ще з більшою силою, наче всі чисто птахи збиралися перекричати одна одну й висловити цим своє обурення несподіваній перешкоді. З-за товстелезного стовбура бука обережно вистромилась цікава мордочка невеличкої білки, її чорні оченята запитливо поглядали на незнайому істоту, що стояла під деревами і вигукувала щось незрозуміле.

Фред Стапльтон скинув рушницю і, майже не прицілюючись, вистрелив. Розкотистий гуркіт подесятерився лісовими відгуками, посипалося листя й букова кора. Щось вологе, тепле й липуче вдарилось об щоку Фреда. Мимоволі він провів рукою по щоці і бридливо поморщився: на пальцях лишився закривавлений шматочок пухнастої шерсті й шкірки. А білка? її не було, заряд крупного шроту розірвав маленьке тільце, розкидавши шматки на всі боки.

«Чортзна-що! — подумав Фред. — Знову я не розрахував, яким зарядом треба стріляти. Ну, гаразд, білок на світі чимало, однією більше, однією менше, — нічого не зміниться. Нехай не буде такою цікавою, а то втупилася чорними намистинками очей прямо на мене, хіба можна було не вистрелити? Заряду, звичайно, шкода; і потрапив під руку цей набій з крупним, немов картеч, шротом… ясно, що розніс білку на шматки».