Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 45

Чорт забери, думав Клайд, чому все це трапилося з ними? Слово честі, взяти б і знищити фіолетову мерзоту, яка псує всім настрій. Але хіба з Коротуном можна домовитись? Як він оскаженів перед сніданком, коли зайшла напівжартівлива розмова про знищення плісені! Таж вона й справді може бути небезпечною… І тоді все одно… Мабуть, у цьому теж криється причина неприємного відчуття, навіть напевно.

Так буває, подумав Клайд, коли ти, кілька разів відкладаючи, вирішиш нарешті завтра ввечері піти до дантиста запломбувати хворий зуб. Вирішиш — і все в порядку, він навіть перестав боліти, можна забути про це. І ти справді забув. Увечері йдеш до друзів, усе дуже добре, але тебе мучить якесь неусвідомлене почуття, немов щось заважає твоїй втісі. Лишається воно й завтра на роботі, — щось явно не клеїться. І навіть якщо ти підеш у кіно і дивитимешся дуже цікавий фільм, все одно щось заважатиме тобі, ти крутишся на стільці і весь час думаєш, у чому тут річ, чому тебе не захоплює ані цікавий сюжет, ані гра улюбленої актриси? А коли виходиш з кіно, то згадуєш: адже мені треба йти до дантиста, сідати в його прокляте крісло і пломбувати зуб! Ось що заважало настроєві, ось що створювало неприємне відчуття чогось незробленого, такого, що все одно обов’язково доведеться робити, хоч це дуже неприємно… Так і тут. Треба щось робити з цією плісенню, але що?

Фред Стапльтон кинув у тліюче вогнище недокурок сигарети.

— Ну, братці-кролики, я вирішив поки що пройтися лісом з рушницею. Може, щось і вийде.

— Сумніваюсь, — відзначив Клайд. — Принаймні досі…

— Я й не казав, що з мене добрячий мисливець, — рішуче перебив його Фред. — Що за манера одразу відбивати в людини кожне бажання, чорт вас візьми!

— Ну, гаразд, гаразд, — примирливо відповів Клайд. — Ведмедів ти не руш, а якщо випаде тобі знайти тетерева або фазана, то вважай, що ми з Джеймсом повністю тебе благословляємо.

Фред презирливо відкопилив губу:

— Належить сказати так: ані пуху тобі, Фреде, ні пера!

— А коли так, тобі слід у відповідь послати нас під три чорти, але не утруднюй себе, бо ти зробив це вже авансом, чи не так, Коротун?

Джеймс Марчі тільки ввічливо посміхнувся: думки його були зайняті іншим. Фред сплюнув і пішов до палатки. Взявши рушницю, він перекинув її через плече й здаля промовив:

— А ви тим часом порозважайтеся науковими питаннями! Може, щось іще відкриєте, тоді розкажете й мені.

— Якщо це дійде до тебе, — посміхнувся Клайд.

Втім, Фред уже не чув його. Він на мить спинився біля палатки Джеймса, зазирнув туди і, знову сплюнувши, рушив до лісу. Клайд і Джеймс мовчки провели його очима.

Фред швидко пройшов повз кущі, що наче оточили вхід до лісу, проминув невисокі зарості свіжого молодняка, і над ним відразу ж зімкнувся густий і соковитий намет листяних дерев. Старі дуби здіймалися в небо, гордовито спрямовуючи вгору хитромудре сплетіння вузлуватого віття, з глибини якого, з плутанини й метушні незліченного листя, молодих гілок і пагінців, линув безугавний щебет пташиного багатоголосся. А могутнє коріння, заплетене високою травою, здавалось, підіймало над собою немов віялом химерне узорчасте й широке листя папороті, крізь яке доводилося пробиратись, розсуваючи його ногами й безжалісно ламаючи. Але його було так багато, так рясно й щедро ростила його лісна плодюча земля, що шкоди ніхто не міг би й помітити, листя папороті знову сходилося вигадливим мереживом над зламаними стеблинами, і, може, лише вправний слідопит — індіанець з племені шошонів — побачив би слід людини, що пройшла між деревами.