Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 42

Люсі раптом спинилася й замовкла, здивовано втупившись у приятельку. Потім вона підперла лівою рукою бік і повчально, загрожуючи Меджі пальцем, сказала:

— Я бачу, ви навіть не слухаєте мене, міс Меджі Бейкер. Ви зайняті власними думками, ось що. Тому я скажу тобі тільки одне. Ти дурне, справді навіжене дівчисько. Роби як знаєш, я знімаю з себе будь-яку відповідальність!

Меджі посміхнулась, згадуючи презирливо-гнівне обличчя Люсі під час цієї знищувальної промови. Вона нахилила голову до відчиненого вікна кабіни. Вітер, що гостро пах сухою лісовою травою, немов тільки й чекав цього руху. Він одразу ж скуйовдив її густе бронзове волосся, переплутав пасма й переклав так, як не зробив би цього наймайстерніший перукар. Меджі спробувала поправити зачіску й скоса глянула на шофера.

Він перехопив її погляд і сказав, смішно рухаючи недокурком сигарети, що прилип до губи:

— Тут навіть шошонів тепер не видно.

— Кого? — здивовано перепитала Меджі.

— Шошонів, індіанців. Раніше вони тут полювали, а тепер лишилися тільки в резерваціях, десь ще далі в лісах. А ви знаєте, міс, звідки взялася назва нашого штату — Айдахо?

— Ні, — щиросердо визнала Меджі.

— Вона взята з мови шошонів. По-індіанському «айдахо» означає «час прокидатися». Розумієте?

— Ні, не розумію. При чому тут штат?

— І я не тямлю, — щиро пояснив шофер, добродушно посміхаючись. — Але всім приїжджим це дуже подобається. Вам теж?

— Не дуже. Якщо я чогось не розумію, чому ж мені це може подобатись?

— От і я так. Це ви правильно сказали, міс, — задоволено відповів шофер, немов ставлячи крапку.

Меджі замислилася. Прості слова шофера наче підштовхнули її думки. «Правильно ви сказали, міс». Але що тут правильного? Якщо вдуматися, так вона, наприклад, останнім часом не розуміє своїх відносин з Фредом. Не розуміє, а проте — їде сюди. Вона кохає Фреда, хоч часом їй самій собі страшно признатися. Фред такий дивний. Іноді… ну, це було раніше, він здавався їй дуже ласкавим, послужливим, ладним виконати всі її бажання. Він гладив її волосся і жартував, що воно ще непокірніше, ніж її вдача. Він цілував її очі і казав, що їхня синява під пухнастими густими дугами брів нагадує йому сині блискавиці в нічному лісі. Дуже красиво говорив Фред… І в нього такі сильні руки, яким можна довіритись, і здається, він пронесе тебе крізь усе життя й не дозволить, щоб хтось необережно торкнувся тебе й чимсь дряпнув хоч трохи… Дряпнув…

Уперше таку подряпину Меджі відчула саме від Фреда, коли він сказав, що не прийде до бару, бо дуже зайнятий. А потім, коли Меджі сиділа там з подругами, він раптом прийшов з якоюсь іншою дівчиною, чорною й противною, з безліччю родимок на обличчі, хоч вона зовсім і не соромилася цього, а навпаки, так тримала голову, наче вважала родимки найкращою своєю оздобою. Фред спочатку зніяковів, побачивши Меджі, але все ж підійшов до неї і почав пояснювати, що від цієї дівчини залежить, чи дістане він вигідні об’яви од якоїсь фірми, і що він змушений танцювати з нею. Потім навіть запропонував Меджі познайомитися з нею. Певна річ, Меджі відмовилась, і Фред танцював з тією дівчиною, і було зовсім не схоже на те, що він танцює лише з ділових міркувань. І тоді Меджі пішла з бару.