Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 33

— Припустімо, що й я це помітив, — на ходу кинув Клайд.

— Ти заходив до моєї палатки? От бачиш, значить, усе це мені не привиділося! — сплеснув руками Джеймс. — Плісень стала зовсім фіолетовою, правда?

— Так-так, але ти розповідай про своїх комах!

— Я тоді помітив, що біля одного з блюдечок на землі лежать мурашки. Мертві, розумієш? Я навмисно придивився: справді мертві! І м-метелики мертві… ось так, звели лапки, і мертві. І н-навіть б-бабка — теж мертва! Така велика, сильна — і м-мертва. Це просто неймовірно, Клайд! Я навіть злякався…

— А чого ж тут лякатися? Ех ти, вчений! — трохи насмішкувато протяг Клайд.

Джеймс, не задумуючись, простодушно відповів:

— Звичайно, я й сам розумію, що нема чого. Мабуть, це я спросоння… От і вирішив покликати тебе.

— А чому ти не покликав Фреда?

— Так Фред, мабуть, ще спить, — відповів Джеймс.

Ні, Фред не спав. З палатки з’явилася його плечиста постать, і він голосно промовив:

— Доброго ранку, братці-кролики! Вже базікаєте? А хто принесе води для кави? Моя справа готувати, а вода мусить бути вже на місці.

Фред Стапльтон з насолодою потягнувся, розминаючи м’язи після сну. Він був у благодушному настрої, як і належить здоровилу після міцного, нічим не затьмареного сну, подумав Клайд; не те що Коротун, який зразу ж кинувся до своєї плісені і тепер ось переживає… Ні, Фред Стапльтон зроблений з іншого тіста!

— Тут, бач, Джеймс каже, що його плісень уже показує себе, — сказав йому Клайд.

— Як це? — трохи зацікавився Фред.

— Каже, що вона вбиває комах.

— Незрозуміло. Чи не можна пояснити? — діловито спитав Фред.

— А от ми зараз самі подивимось… — Клайд рушив до палатки, побачив, що запону відхилено, і обережно зайшов усередину.

Все було так само, як і тоді, коли він рано-вранці зазирнув у палатку Джеймса, хоч, певна річ, Клайд не розглядав пильно циновку, на якій стояли блюдечка з плісенню. Отже, де ж ті комахи?..

Клайд присів і уважно придивився, поступово звикаючи до напівмороку, що панував у палатці. Три блюдечка… і біля одного з них справді мертві мурашки. Вони наче в конвульсії підігнули ноги і зіщулилися. Їхні голови з щупальцями стирчали вбік до блюдечка з плісенню, а великі щелепи так і лишилися широко розкритими, немов мурахи намагалися щось схопити… чи вони хапали повітря, хто їх знає?.. Мертва мурашва лежала на відстані сантиметрів п’яти-шести від блюдечка, наче описуючи загалом рівну дугу навколо нього.

Два великі метелики лежали між блюдечком і півколом мертвих мурашок. Поруч з ними, ближче до інших блюдечок, була й велика бабка і метелик, про яких говорив Джеймс. Їхні ноги теж були скорчені, крила нерівно розкриті, наче в судорозі. Чому метелики й бабка опинилися біля самого блюдечка, окремо від мурашок? Якщо вони гинули від випарів плісені, так їхні мертві тіла мали бути поряд…

Джеймс і Фред зайшли до палатки й теж нахилилися над блюдцями.

— Бачите? Бачите? — пошепки заговорив Джеймс, показуючи пальцям на мертвих комах. — Я до них не торкався, розумієте?