Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 32

Подумай про це, і в тебе також запаморочиться в голові, як у мене. Розумієш, Коротун, оце найголовніше. І, знаєш, мені здається, що, доки люди не навчаться якось розуміти одне одного, якось проникати в загадкові глибини свідомості інших, — так вони й залишаться малесенькими атомами, що блукають у нетрях всесвіту. А втім, так просто зрозуміти, зрозуміти, що загалом-то всім хочеться, щоб життя нічим не затьмарювалося — ні війнами, ні атомними грибами, ні хворобами! І тоді всім було б неймовірно добре. Як ти вважаєш, Коротун? Маю я рацію чи ні?»

— Звичайно, маю, і ти, Джеймс Марчі, не зможеш заперечити мені! — голосно й переконано сказав Клайд, забувши, що його довгий монолог він виголосив у власних думках і що можуть слухати його лише дерева та кущі. Але, наче у відповідь, до нього раптом здалеку долинув збуджений голос Джеймса:

— Клайд! Де ти там? Іди сюди, глянь, що робиться з плісенню!

11

Вистрибом, перескакуючи через коріння колючих кущів, що повилазило з землі, звивалося й зрадницьки стирчало у різних найнепридатніших місцях зарослої стежки, спотикаючись і одчайдушно лаючись, Клайд добіг до Джеймса Марчі. Коротун був дуже схвильований і переступав з ноги на ногу. Окуляри його зсунулися набік, волосся було скуйовджене. Двічі він набирав повітря в рот, але так і ковтав його судорожним рухом, не сказавши нічого.

— Що трапилося, Джеймс? — спитав нарешті Клайд, переводячи подих. — Ну, я, скажімо, захекався, тому що біг. А що з тобою?

Джеймс ще раз переступив з ноги на ногу і сказав тихо, трошки заїкаючись від збудження, як це частенько з ним траплялося:

— Розумієш, ця п-плісень убиває комах!..

— Як убиває? — нічого не розумів Клайд.

— Т-так, убиває. В-вони лежать мертві. Б-були, розумієш, живі, а тепер мертві, — мовив Джеймс, злякано кліпаючи блакитними очима, і глибоко зітхнув.

— Та кажи ж ти серйозно, — розсердився Клайд. Більш за все він не любив слухати плутані, позбавлені всякої логіки пояснення. — Які комахи? При чому тут твоя плісень? Розповідай усе по порядку, Коротун, що трапилося?

Джеймс Марчі глибоко зітхнув:

— Краще всього, ходімо, ти побачиш сам, Клайд, — благально попросив він. — М-мурашки… і м-метелики… І навіть б-бабка, розумієш, Клайд? — він знову почав заїкатись.

Клайд безнадійно махнув рукою.

— Гаразд, ходімо подивимось, — сказав він. — Від тебе все одно зараз нічого не доб’єшся.

Вони йшли галявиною до палатки Джеймса: Клайд швидкими рішучими кроками, а Коротун, наче пританцьовуючи, то забігав уперед, то відставав від нього, розмахуючи невлад руками й намагаючись пояснити Клайду все, що сталося.

— Я прокинувся і зразу ж пішов до своєї палатки, — швидко говорив він. — Тебе вже не було… От я відкрив запону і зайшов туди. Спочатку не помітив… потім придивився… і мені здалося, що плісень трохи змінила колір…