Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 31

Він усміхнувся. Легковажні думки лізуть йому в голову в цій похмурій обстановці. А справді, чого він тут сидить, коли нагорі так весело й радісно, коли там світить ласкаве ранкове сонце, і вже, мабуть, прокинулись і Фред, і Джеймс? Коротун, напевно, помчав до своєї плісені, а Фред робить в’їдливі зауваження на його адресу. Клайд підвівся і, кинувши ще один погляд на своє відображення у воді, пішов угору, до друзів.

Вчора вони говорили про те, яка маленька людина у невідомому безмежному всесвіті. Говорили, правда, лише Джеймс і Клайд, а Фред позіхав і лаявся. Гаразд, не в цьому річ… а може, і в цьому. Адже ця малесенька, крихітна людинка вважає себе все ж таки центром всесвіту. І Коротун погоджувався. А слід було б сказати інакше, зовсім не так.

«Ось ти йдеш вулицею. Навколо тебе поспішає безліч перехожих, вони йдуть в тому ж напрямку, що й ти, ну і назустріч. Ти їх просто не помічаєш, адже правда, Коротун? Ти думаєш про себе й про свої справи, про свої думки, свої настрої. Для тебе — саме ти, а не хтось інший, — центр всесвіту, і все крутиться навколо тебе, і дощ, який для чогось пішов, а в тебе немає ані плаща, ані парасольки, і ти дуже незадоволений з цього. І автобус, у якому ти хотів було сховатися від дощу, іде не в тому напрямі, як треба тобі, а чомусь обов’язково в іншому, протилежному, і ти, невдоволений, лютуєш. І полісмен дав не той сигнал на переході, і тобі доводиться чекати, коли ти дуже поспішаєш. Одне слово, ти вимірюєш усе на свій лад, бо ти — центр всесвіту, так?

Гаразд, а чому тобі не спадає на думку, що кожен твій зустрічний — також центр всесвіту? Ні, й це не так. Він — цілий всесвіт! У своїх думках він також не помічає тебе, ти для нього ніщо, якщо випадково не наступив йому на ногу. Він думає про свою хворобу або про хворобу дружини, про свої власні успіхи чи прикрості, і йому до тебе немає ніякого діла, як, між іншим, і тобі до нього. Але ж він — також цілий всесвіт — і як було б дивно, неймовірно, коли б ти раптом зрозумів це! Перед тобою відкрилися б цілком незвідані глибини чужої свідомості, і хто знає, як би це вразило тебе. Ти зрозумів би, що всі люди зв’язані якоюсь спільною долею, хоч вони всі дуже різні. І це неважливо, чи йде мова про Америку, або Францію, або скажімо, про Радянську Росію. Кожен чоловік звідти, про якого ти й уяви не маєш, також містить у собі величезний всесвіт почуттів, настроїв, радощів, печалей. І він вимірює все на свій лад. Ось що важливо, милий Коротунчику! Ти не думав про це? Так от, подумай. Справа не в тому, що, коли дивишся на небо, зазираєш у його незвідані глибини, — паморочиться у голові, а в тому, що навколо нас з тобою ходять такі ж звичайні люди, і кожен з них сам по собі також цілий всесвіт. І ти, і я, і Фред, і ще багато інших.