Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 23

— І мені здається, що перша гіпотеза цікавіша, — відповів Джеймс. Він простежив поглядом, куди були скеровані очі Клайда, і раптом сказав: — А в тебе теж буває так, Клайд?

— Що саме?

— От коли ти дивишся на небо й починаєш міркувати, який безкраїй світ, і скільки не дивися, всюди розсипані зірки, і далі зірки, і ще далі… так аж у голові паморочиться. Просто виникає якийсь туман, і вже нічого не можна зрозуміти, все плутається… Чи це буває тільки в мене?

Голос у Коротуна звучав навдивовижу безпорадно, справді наче у дитини, яка заплуталась і з жахом, вражено дивиться на незрозумілі для неї явища. Клайд знову поглянув на небо, намагаючись уявити собі те, про що казав Джеймс, цю разючу безмежність всесвіту й глибину, з якої долітає до нього малесеньке проміннячко зірок, і широчінь, сповнену сяйва незліченних сузір’їв. Він здригнувся: справді паморочиться голова!

— Ні, це не тільки в тебе, Коротун, — переконано відповів він. — Це, мабуть, у всіх. Розумієш, надто вже величезний світ… а людина в ньому така крихітна, така мізерна… І мабуть, найбільш гідне подиву те, що така маленька істота, як людина, вважає себе завжди центром всесвіту: все відбувається тільки для неї, і сонце світить для неї, і зірки… А сама ж вона — просто ніщо! Подумаєш, збагнеш, який величезний світ — і запаморочиться в голові. Фред несподівано заворушився, наче прокинувся.

— Знову почали теоретичні розмови? — незадоволено кинув. — Од них і справді може запаморочитися в голові. Охота вам сушити мозок, — безмежність, всесвіт! Коротун, давай далі, про твою плісень, а то так і заснути можна…

— Що ти, здається, вже й зробив, — відзначив між іншим Клайд, неохоче повертаючись із своїх мрійливих мандрівок. Фред фиркнув, але промовчав.

— Ось іще один приклад, — знову заговорив Джеймс Марчі без особливого запалу. Перед тим він уважно, але недовірливо поглянув на Фреда, наче дивуючись, як це йому могла здатися нецікавою їхня розмова з Клайдом. Потім він ледь-ледь, дуже делікатно знизав плечима й почав розповідати далі: — Це також із журналу, слухайте: «Мікроорганізми з космосу живуть і зараз в одній з лабораторій Геологічного управління Сполучених Штатів. Тут, у термостатах з незмінною і найбільш сприятливою температурою, їм надано житлоплощу у вигляді кількох чашок Петрі з живильним середовищем. Їхні предки прилетіли на Землю з міжпланетного простору всередині великого метеорита, відомого під назвою Муррейського. Намагаючись знайти сліди життя в космічних об’єктах, науковий співробітник Геологічного управління мікробіолог доктор Сіслер відколов шматок цього метеорита…»

— Зовсім як ти, Коротун, — задоволено промовив Клайд. — Ну й голова!

— Нічого особливого, — відмахнувся Джеймс. — Так от: «Він подрібнив його внутрішню частину, яка не піддалася дії високої температури, що виникла під час польоту крізь атмосферу, і «поселив» цей порох на живильні драглі. Незабаром на поверхні драглів серед безлічі кам’яних порошинок з’явилися й почали рости колонії живих клітинок — організмів неземного походження. З 1961 року, з часу, коли було висіяно порох, — ці колонії і досі розвиваються вже в земних умовах».