Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 117

— Це ви теж скажіть Клайдові, Меджі, — зовсім уже тихо, наче легкий подув вітерця, шелестіли майже нечутні слова Джеймса. — І пам’ятайте, що я дуже кохав вас, кохав завжди, з тієї самої хвилини, коли вперше побачив… кохав… — Голос його зовсім завмер, немов Джеймс кудись відступав, зникав. Ще раз Меджі почула вже тільки відголосся чудового слова: — Кохав…

І розплющила очі, ще не розуміючи нічого: такий живий був перед нею Джеймс Марчі, його голос, його обличчя, його привітні слова. Вона навіть стиха покликала:

— Джеймс!..

У палатці панувала тиша. І було так само темно, як і раніше, тільки трохи виділявся блакитнуватий квадратик пластмасового віконця. Тоді Меджі зрозуміла, що все це їй приснилося: і Джеймс Марчі, й задушевна розмова з ним. Засмучена, вона довго дивилась у темряву: сон був такий приємний і зовсім не страшний, хоч вона й бачила у сні людину, яка вже не жила. Навпаки, цей сон заспокоїв її. Віщий сон! Як усе це дивно: адже Джеймса вже немає, а він говорив з нею, наче живий. Він казав, що кохає її… кохає… Утретє вона вже не повторила цього, а тільки всміхнулась од відчуття цілковитого, всеосяжного спокою, який огорнув її. І відразу ж заснула міцно й глибоко…

А ранком Меджі прокинулась від незвичного шуму. Їй здалося, що хтось наполегливо стукає в полотняні стінки палатки. Через кілька секунд вона збагнула, що це йде дощ, який немов збирався з силами вже другий день і нарешті вирвався з сірої пелени, що затягла небо. Пластмасовим віконцем палатки безперервними струмочками стікала вода. Клайд Тальбот кликав її:

— Меджі, час вставати й збиратися. Приїхала машина.

— Як, хіба вже так пізно? — здивувалася вона.

— Не дуже, але вже одинадцята година. Ви сьогодні заспали, мабуть, через дощ.

— Ой Клайд, якби ви знали, що мені снилося! — згадала Меджі. — Зайдіть у палатку, я вам розповім, доки складатиму речі!

Із стенографічною точністю вона описала йому свій дивовижний сон, згадуючи найменші деталі розмови, що врізалися їй в пам’ять так, наче вона справді говорила з Джеймсом Марчі. Клайд уважно слухав, не перебиваючи жодним словом. А коли вона скінчила, сказав:

— Сон вас заспокоїв, Меджі, і це дуже добриє. А те, що говорив вам у сні Джеймс, ішло цілком від вас самої.

— Я не розумію, Клайд. — Очі Меджі стали круглими від здивування. — Як від мене самої? Адже він говорив дуже важливі речі, до яких я й не додумалася б…

Клайд трохи посміхнувся.

— А ось ви перевірте. Ви запитували Джеймса про те, що давно вже вирішили самі, тільки не вміли як слід сформулювати. А у сні почуття дуже загострюються. І ви відповідали на всі свої запитання словами Джеймса.

Меджі замислилась. На обличчі її було помітне вагання.

— Можливо, — нарешті сказала дівчина. — Ви пояснили це зовсім так, як перед тим робив Джеймс. Значить, мій сон не віщий? — зажурено спитала вона.

Клайд знизав плечима.