Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 118

— Безумовно, ні.

— І те, що Джеймс казав мені вже не про Фреда, не про справи, а… — Вона зам’ялася. Але Клайд зрозумів.

— І це теж, — відповів він. — Саме таких слів ви й чекали від Джеймса. Особливо після того, як прочитали його листи.

— Можливо… — із ваганням повторила Меджі.

«Зрештою, якщо можна без особливих заперечень повірити, що Джеймс Марчі у сні формулював мої власні думки, — думала вона, — то коли він казав про кохання — це було так хороше й приємно, що вже ніяк не можна припустити, немов він тільки повторював мої здогадки: адже я припускала це, а він говорив прямо…» Але вона не поділилася своїми думками з Клайдом, бо є речі, які може розуміти лише дівчина, і вони недоступні для чоловіка, навіть такого розумного, як Клайд Тальбот!

Зібравши чемодан, Меджі де захотіла їсти, вона, мовляв, поснідає на аеродромі в Бойсі, випила тільки чашку кави з грінками, та й то коли довідалася, що їх смажив Клайд, а не Фред, який із добрячим апетитом кінчав свій сніданок.

Шофер прибулої машини жваво привітався з дівчиною, відзначивши, що вона, на його думку, чудово виглядає.

— І вже коли ви обмежуєтеся лише чашкою кави, так, мабуть, краще відразу ж і виїжджати, міс, — додав він. — Знаєте, коли йде дощ, завжди можна чекати неприємностей на такому шляху, як цей. Отож їдете не лише ви, а й цей містер? — вказав він очима на Фреда Стапльтона. Той мовчки кивнув головою. Потім шофер поправив кепку і пішов до машини, захопивши чемодан Меджі. Фред Стапльтон провів його очима й холодно спитав Клайда:

— А твоє рішення не змінилось? Май на увазі, тоді я вестиму справу самостійно. Отож…

Клайд Тальбот обірвав його:

— Отож мені слід заздалегідь відмовитися од усіх можливих прибутків, хочеш ти сказати? Так, я відмовляюсь. Урочисто заявляю це тобі! І постараюсь…

— Що?.. — підозріливо спитав Фред, свердлячи його недружелюбним поглядом. Клайд посміхнувся.

— Постараюся зберегти метеорит з плісенню, — відповів він іронічно. — Адже саме про це ти просив мене вчора?

— А сьогодні я думаю, що він не дуже потребує твого піклування, — гостро відрізав Фред. — Якщо ти, звичайно, не хочеш покінчити життя самогубством, — додав він ущипливо. — Знаєш, я вчора все обміркував. І прийшов до висновку, що подальші розмови зайві.

— Цілком приєднуюсь до твоїх висновків. Бувай здоров!

— Бувай! — відповів Фред Стапльтон.

Він перевів недружелюбний погляд на Меджі, що розгублено дивилася то на одного, то на другого з колишніх друзів. Вона розуміла, що їй не слід втручатись у цю стриману за формою, але запеклу по суті перепалку. Але вона, всім серцем співчуваючи Клайдові, не розуміла все ж таки, що саме збирається він зробити з плісенню, залишаючись тут. Клайд сказав «постараюсь», — і це турбувало її. Що він постарається? Але відповіді не було, тим більше, що Клайд з нею про це нічого не говорив.

— Ну, час їхати, — буркнув тим часом Фред Стапльтон, підіймаючи з койки свій рюкзак. Він ще раз зміряв Клайда зневажливим поглядом, проте не сказав більше нічого, і рушив до машини. Меджі лишилася з Клайдом удвох. Вона взяла його за руку й з усією теплотою, на яку була здатна, промовила: