Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 103

— Клайд! Ви бачите? — скрикнула Меджі, злякано опустивши бінокль.

33

Її вигук був зайвим. І Фред, і Клайд, що дивилися на метеорит, обидва й без бінокля побачили, як скунс, наче підрізаний, замертво впав на гравій. Клайд подався вперед, став на самий край скелястого виступу; Фред вихопив у Меджі бінокль і збуджено забурмотів:

— Бачиш… я казав, що вона швидко діє! Скунс лише пробіг повз метеорит — і зразу впав. Плісень отруїла його!

— Ти теж бачив? — не відриваючи очей від тварини, спитав Клайд.

— Ну, звичайно! Він біг із схилу, мабуть, до води. Прямо вниз, повз кедр, ну, і повз плісень. Вдихнув отруєного повітря — і відразу ж сконав, — мовив збуджено Фред. — Зразу впав. Сіпнув кілька разів лапками — і кінець! Ах, яка це страшенно міцна штука, — захоплено додав він, опускаючи бінокль. — Можеш подивитися сам.

Притуливши до очей бінокль, Клайд трохи повернув його регулювальний гвинт і цілком ясно побачив: чорне тіло з подовжніми білими смугами по боках лежить на жовтій гальці, витягнувши коротку мордочку з маленькими вухами до метеорита, немов тварина хотіла укусити його.

Звісно, положення тіла скунса було всього-на-всього випадковістю, він упав на землю якщо не мертвий, то в усякому разі вже втративши будь-яку орієнтацію. І все ж таки Клайда вразило, що тіло тварини опинилося саме в такій позі, наче повторювало передсмертні рухи Джеймса Марчі. Адже й він немов тягнувся до зловісного метеорита, розкинувши руки… Фіолетова бахрома згубної плісені ще вище підіймалася з темного зламу. Вона трошки коливалася на вітрі, — і Клайдові здалося, що бахрома плісені, розмірено вихитуючись, безуспішно намагається торкнутися своїми щупальцями розплатаного біля неї мертвого скунса. Ось зараз фіолетова плісень гойднеться ще більше й присмокчеться своїми щупальцями до ще теплої жертви… може, отак розправлялася зловісна плісень і з тією маленькою мишкою, що з цікавості забігла до палатки Джеймса?.. Ні, все це жахливо, і тільки мариться йому, подумав Клайд, адже в його голові виникають уже неймовірні припущення! Втім, поглянувши на Фреда Стапльтона, він відзначив, що той не тільки вражений побаченим, а навпаки, дивиться на метеорит і на фіолетову плісень з помітним захопленням. Обурений Клайд, намагаючись перекричати шум і гуркіт води, що долинав знизу, гукнув йому:

— Слухай, невже тебе зовсім не хвилює все це? Плісень — мов хижак, наче павук…

— Ого, це ти здорово сказав! — зрадів Фред. — Хвилює, братику-кролику, та ще й як! Думаю, що нашу плісень чекає величезне майбутнє. Ну, й нас також. Щоб отак блискавично знищувати не тільки дрібноту, а й здоровенного звіра, це прямо чудово!.. Як ти вважаєш, може, й не варт називати цю штуку плісенню? — несподівано запитав він. — Мені здається, це не звучить. Плісень — щось не дуже серйозне, навіть, я сказав би, огидне. Плісень… — він пожував губами, наче випробовуючи слово на смак. — Ні, не годиться! — Фред клацнув пальцями, підшукуючи потрібний вираз. — Чудодійний айдахський всезнищувач, га?.. Ні, теж не підходить. При чому тут айдахський? Чудодійний космічний всезнищувач, це краще. Але й тут тхне старомодною рекламою. Тепер потрібне щось наукове. Наприклад, щось подібне до антибіотика. Космоцилін?.. Астроміцин?.. О, це вже непогано! Астроміцин. Цілком наукова назва препарату для хатніх господарок. Астроміцин СТ, — повторив Фред. Він відчував якусь насолоду, ніби перекочуючи язиком і губами, як ту кульку, щойно вигадану звучну назву. Говорив він голосно, майже кричав, щоб було добре чутно. — Астроміцин СТ! — вигукнув Фред ще раз, уже цілком упевнено.