Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 105

Але тепер Клайдові вже нічого не марилося. Та й не тільки йому, а й Меджі, і Фредові.

Вони бачили, що у мертвого скунса зникла голова. Так, саме зникла, — безслідно! її наче відрізали гострим ножем, невидимою бритвою, а після цього вона немовби так само безслідно розчинилася в повітрі. Її не було, — от і все.

— Дика історія… адже до скунса ніхто не доторкався… як же це могло статися?.. — все ще бурмотів Фред, не відриваючи бінокля від очей.

Раптова здогадка майнула в голові Клайда. Вона прорізала його свідомість наче блискавка. Він вихопив з рук Фреда бінокль.

Так він і думав. На шиї скунса не було крові. Не було її й на гальці під тілом тварини. Чорну голову скунса немов хтось відтяв одним ударом, серед блискучої шерсті виднілися рожеві хребці. Не опускаючи бінокля, Клайд сказав Фредові:

— Як миша… пам’ятаєш?

— Що? Що? — нетерпляче перепитав Фред, не розчувши слів Клайда. — Говори голосніше! — У голосі його чулося нетерпіння.

— Зажди! — обірвав його Клайд.

Напружено вдивляючись, він помітив, що слідом за головою у скунса поступово почала зникати і шия. Щойно її було ясно видно, і ось уже її нема! Тіло тварини починалося вже з верхньої частини грудей. А потім дедалі швидше й швидше воно меншало, немов розчиняючись у повітрі… Груди, спину, весь тулуб, вкритий чорним хутром з білими смужками, наче хтось повільно і безслідно знищував. Тепер це бачили й інші. Меджі зойкнула, Фред Стапльтон, вражений, до болю стиснув кулаки.

— Та що за чорт… — проговорив він перелякано.

Тіло скунса зникло. Ось від нього лишився тільки довгий волохатий хвіст. Ще кілька секунд — і він теж розчинився в повітрі. На тому місці, де лежав під деревом скунс, не лишилось нічого — ані найменших слідів його тіла чи хутра. Тільки суха галька, й валуни, і зловісний метеорит з фіолетовою космічною плісенню, що безнастанно коливалася.

Клайд опустив бінокль. Він знову почув шум води й гуркотливий скрегіт валунів, які вона несла в своїй бурхливій течії. Потім він побачив бліду Меджі. Обличчя Фреда витяглося й посіріло. Він не міг стримати нервового посіпування губ. Клайд невесело усміхнувся.

— Що ж, ходімо звідси, — сказав він, беручи Меджі під руку. — Не слід більше залишатися тут. Усе ясно і так!

— Що тобі ясно? — спитав спантеличений Фред.

— Ясно, що космічна плісень — страшний ворог, — відповів Клайд, підіймаючись з Меджі вгору схилом. Фред зазирнув йому в очі.

— Ти щось розумієш, Клайд? — благально спитав він. — Розкажи як слід, у чому тут річ…