Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 38
Леся Українка
і ми з тобою будем вічно жити,
не розлучаючись, в раю господнім.
Панса
Про що вона говорить? Я не тямлю.
Мені се страшно!
Прісцілла
Таточку, не бійся,
ти все це зрозумієш, коли схочеш,
я попрошу братів, вони поможуть.
Панса
Яких братів?
Руфін
Се значить — християн.
Панса
Нехай поможуть визволити вас, —
я їх озолочу.
Прісцілла
Не треба злота
моїм братам.
Панса
Почім ти знаєш, дочко?
Кому не треба злота? Всім треба.
Ось я покличу їх сюди до нас…
Чи з ними можна щиро говорити?
Прісцілла
Авжеж, татусю, нас брати не зрадять.
Панса
Гей, люди добрі! приступіть, прошу вас.
Порадьте! поможіть! Ось я прийшов,
щоб визволить свою дочку і зятя…
Єпископ
Як?
Панса
Не питайте як… Втекти поможу.
От сії персні виведуть їх звідси…
За гроші все можливо.
Фортунат
Вжеж!
Парвус
Чи ж пак?
Панса
Та от ніяк не допрошуся згоди.
Бояться діти добру славу втратить,
як порятуються. Невже се так?
Життя порятувать — хіба ж се ганьба?
Парвус
Залежить, як і хто його рятує.
Єпископ
На божий суд ми віддали їх справу.
Нехай же бог їх судить до кінця.
Коли сумління стане — хай втікають.
Панса
Ні, бачу, ви не хочете пустить їх!
Чому не хочете? Нащ
Ваш бог жадає крові? Любить смерть?
То я пришлю рабів їх замінити.
Парвус
Чи ти без глузду? Що се ти плетеш?!
Панса
Не гнівайся, добродію. Я теє…
Я ж хотів сказати… Я можу дати грошей…
Я можу справить золотий олтар
для бога вашого. Лиш поможіть
мені моїх дітей одрятувати!
Теофіл
Наш бог не потребує твого злота,
йому найпаче мила людська віра.
Панса
Я й вірити готов, лиш поможіть!
Теофіл
Про се, либонь, поміркувати варто, —
він, бачиш, вірити готов.
Парвус
Ет, слухай!
Біда притисне — всі готові вірить,
я де він був, як не було біди?
Панса
Вони дозволять, синку, попроси їх,
вони дозволять!
Руфін
Не про дозвіл мова.
Заборонити нам ніхто не може,
та ми самі собі забороняєм,
і вже ніхто тут не поможе.
Панса
Доню!
Прошу тебе, благаю, будь слухняна!
Що я для нього? Я не рідний батько, —
йому то байдуже, що дід якийсь
терпіти буде старощі самотні…
Ти ж кров моя, дитя моє єдине…
живий дарунок, пам’ятка прекрасна
Летіції моєї! При тобі
я часто забував своє сирітство….
а хто ж мені його скрасить без тебе?
Куди ж мені подітись? Я піду
в порожній дім ваш, сяду безпорадний
при згаслому багатті, буду лити
старечі сльози, поки очі згаснуть…
стурбую ваші мани, хай прилинуть
потішити мене…
Прісцілла
Ой боже мій!
Такої муки я ще не терпіла!
Дай силу, господи! Дай звагу, Христе!
Панса
Прісцілло! Знай, що ти мене уб’єш!
Чи бог твій дозволяє батька вбити?
Десь, кажеш, ми зустрінемось, то як же
ти глянеш в очі батькові старому,
що згинув від одчаю через тебе?
Ой доню, зглянься! Донечко, не кидай!