Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 36
Леся Українка
Ні, так, здається, не було ще й зроду…
І знаєш… нахилися, ближче… ближче…
Якби тепер нас визволило чудо
з темниці сеї, я була б твоя,
зовсім твоя….
Щасливий ти?
Руфін
Нас чують.
Не можна говорити.
Хтось прийшов.
Панса
Де тут Прісцілла?
Прісцілла
Боже! Татків голос!..
Ключар
Преславний пане, розмовляй в спокою, —
як хто з старших надійде, я скажу.
Панса
До чого я дожив?! Чого діждав?!
Яка неслава на весь рід мій впала!
Від кого ж? Від єдиної дитини…
Руфін
Даремне ти її картаєш, батьку.
Панса
Так, справді, слід мені тебе картати,
а не її. Ти взяв її від мене
в звичаях добрих виховану, чесну,
римлянку справедливу — чим же стала
вона в твоєму дому? А тепера
яку нову господу ти їй дав?
Матрона римська — у тюрмі домує!
Подружнє ложе їй — гнила солома!
І тілові її не муж господар,
а кат…
Прісцілла
Мій таточку, не гань Руфіна!
Не він мені, а я йому дала
нову господу і нового пана.
Панса
Сьому б то правда? Що я чую, зятю?
То се вже ти в ярмі у жінки ходиш?
Скинь те ярмо! Ти ж пан їй по закону!
Якби ще я мав право над дочкою,
я знав би, як направити її
на чесний шлях!
Руфін
Прісцілла чесна, батьку,
їй честі не уймай.
Прісцілла
Є справи, тату,
де вже ні батьківське, ні мужнє право
не мають сили.
Панса
Що ж то вже й за справи!
Руфін
Так, батьку, вір мені, — немає сили,
що змусила б до зради християнку,
душею щиру, серцем незрадливу.
Панса
Так що ж се? Як же се? Я не збагну…
Так чим же се скінчиться? Як же буде?..
Прісцілла
Сядь, батеньку, край мене, поговорим.
Я, таточку, не вірю, щоб ти справді
нечесною вважав свою Прісціллу.
Панса
Ні, ні, забудь про се, моя дитино!
Ти чесна, добра, ти лагідна, вірна,
у матір ти вдалась… А знаєш, мама
за ціле наше пожиття подружнє
мене вразила раз лиш — тим, що вмерла…
Прісцілла
Так саме мушу й я вразити…
Панса
Доню!
Не говори такого! Мама вмерла,
бо час її настав, боги судили,
з недугою прийшла до неї смерть.
Тобі ж боги не відняли здоров’я,
твоє життя в твоїх руках.
Прісцілла
Ні, тату,
настав уже й мій час. Отак невидно
перетинається життя людське…
Я здавна вже мов гість на сьому світі.
Душа моя вгорі…
Панса
Руфіне! Що се?
Вона мов зачарована! Запевне,
дання дали їй тії християни.