Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 29
Леся Українка
Ти став мені показувати зараз,
не через грати, а на вільній волі,
красу Італії, багатство Рима, —
у мене дух зайнявся! І забув я
пустиню рідну й батьківський н
для нечесті блискучої. А потім
ти показав мені ще інші скарби, —
світ філософії, науки, хисту, —
і я, нещасний варвар, думав щиро,
що я римлянином навіки став,
що й Рим прийняв мене за свого сина…
Я помилився, хутко показали
мені сю помилку твої краяни,
патриції та запанілі хами, —
щодня вони презирством викликали
зо дна душі моєї знову звіра,
і знову я ставав номадом диким,
душею повертаючись додому.
Але ти знов на мене сплів сильце:
ти навернув мене у християнство.
Тоді-то й почалася повна влада,
безмежне панування надо мною.
Ох, як же тяжко я тоді страждав!
Не знав ти, як було ридав я гірко
по ночах, як оплакував неволю.
І жалував про ту залізну клітку,
де я був тілом раб, душею вільний.
Та вороття мені вже не було.
Краси Італії, багатства Рима
і скарбів розуму не досить стало
для відпущ
Зопсована душа запрагла неба,
розкоші вічної, надземних скарбів,
і я за них продав і честь, і гордість.
Люцій
Але здобув любов і спокій духу.
Нартал
Неправда! Сам ти знаєш, що неправда!
Я не навчився ворогів любити,
я сам себе дурив, що їх люблю,
щоб хоч обманом запобігти неба.
Але ж обманом неба не здобути,
і я зламав себе зовсім даремне,
я на безслав’ї гину — ні за віщо!
прикутий, мов собака, до стовпа, —
от надгорода за життя собаче!
Я не любив нікого, окрім тебе,
тебе ж любив, як пес той свого пана,
бо я не знав, що ти найгірший ворог,
а то б ненавидів тебе й тоді
так, як тепер. Але ж я тільки тута,
на довгому темничному дозвіллі,
збагнув усю глибінь моєї ганьби
і твій злочин.
Люцій
Моя дитина бідна!
Нартал
Мовчи! Мовчи! Ти знов мене оплутать,
піймати в пастку хочеш? Знаю я
тепер всі підступи лукаві римські.
Я зрозумів тепер, що вас призводить,
вас, вояків жорстоких, переймати
релігію любові та покори, —
ви сковуєте тим ще не закутих,
без війська хочете весь світ зажерти,
всіх варварів в кормигу запрягти,
всі Карфагени зруйнувать без зброї.
Хіба ж неправда?
Га, мовчиш, мовчиш?
Ага, я наступив тобі на горло?
Люцій
Ні, ні, пожди! Яка ж кормига буде?
Нехай над вами Рим і запанує,
але ж не зброєю, любов’ю тільки.
Нартал
Хотів би ти, щоб Карфаген тепера
над Римом панував, хоч би й любов’ю?
Тепер мене нічим ти не одуриш,
нічим не зв’яжеш дикої душі!
Ох, якби тільки сих кайданів збутись,
помстився б я на Римові!
Люцій
Нещасний!
що б ти зробив?
Нартал
Пожар пустив би в Римі!
І римський попіл вітром би розвіяв,
і сіль посіяв би на пожарині,
щоб і трава не виросла!
Дехто з християн
О боже!
Що тільки сей безумний варвар каже?
Фортунат
Коли б там ще дозорці не почули…
Люцій
Ти плещеш неподобне. Се неправда.
Ти б не одваживсь на таке ніколи.
Нартал
Я б не одваживсь?!
Адже правда! правда!
згноїв мою одвагу Рим!
