Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 43

Ірина Вільде

Тітка Клавда покосилася на нього з-під обвислих повік:

— «Заявляла»! А то мені подобається! Ловите всі ви мене на слові, як ту блоху… А ти хочеш, щоб тітка Клавда паніку ширила? Я тобі скажу, бо маю давню слабість до тебе… я тобі скажу, а ти собі як хочеш. В переломових часах завжди безпечніше у місті, чим на селі; Хоч перші бомби так і падають на місто… тільки місто! Львів, Тернопіль, Станіслав, лише не паршиве Наше…

«Якщо місто, то без Сулімана не обійдеться. Чого я сьогодні якось так тупо думаю?»

І згадався отцю Сидорові один приклад з психології на розвій нервової системи у курей. Курку заганяли у місце, огороджене з трьох боків сіткою. По той бік чолової сітки насипали зерна. Курка старалася весь час пропхати голову крізь сітку, щоб дістатись до зерна. І тільки випадково знайшовшись коло крайнього стовпа сітки, вона оббігла його і допалася до зерна.

«Чи не б'юся я часом у сітку, як та експериментальна курка?»

Почав збиратися до відходу.

— Ідеш уже, Сидорку? Чого так раптово? Посидів би ще з нами… розповів би, як там Наталя мається…

— Наталя не почувається зовсім добре, і тому мені треба додому, — сказав правду тільки наполовину. Гнало його звідціль, щоб знайти когось, хто міг би дати йому конкретну авторитетну відповідь: закінчувати цукроварню чи купувати кам'яницю у місті?

«Якщо місто, то Суліман, але — чи варто?»

Під першим враженням Зониних слів начеб успокоївся, але тепер знову повертався до нього сумнів, чи у маклера справді стопроцентне психічне здоров'я?

Його поведінка, а потім ті нескромні, можна сказати, образливі для родини Річинських натяки після того, що почув про маклера від Гелі, видалися йому міцно підозрілими.

Ніколи отець Сидір не вимагав від старших людей, щоб його цілували в руку, а тим паче від іновірців, але так трясти його рукою, як це дозволив собі маклер, — теж недопустима річ.

Проте Геля щиро хвалила його. Казала, добрий для їх родини. Якщо він справді такий відданий родині покійного Аркадія, то, може, є смисл йому, Сидорові Ілаковичу, як близькому родичеві цієї родини, входити у гандлеві стосунки з Суліманом?

Геля має рацію, коли каже, що Суліман не може бути нечесною в інтересах людиною хоч би тому, що Аркадій до останньої своєї години водився з ним.

Дійсно! Хіба Аркадій з своїм даром проникати в найглибші тайники людської душі не розкусив би давно маклера?

Суліман! Тільки він — тепер це стало ясним для отця Сидора. Мав такий настрій, що готовий був під будь-яким приводом сам зайти на квартиру маклера. Та тільки вийшов від Гелі, коли нагодилася йому пані Вільчинська, видавець і редакторка нашівської газети «Нова жінка».

Коли б хтось і не знав її професії, однаково назвав би її редакторкою або в менш правдоподібнім випадку інспекторкою «Рідної школи». Пані Вільчинська не була ще стара, але вже й не молода. Мала щастя бути русявою, тобто з природи позолоченою таким кольором, що найкраще маскує роки. Була в тому віці, коли жінка в принципі примирилася з надходженням старості, але в межах пристойності старається, оскільки вдасться, відсунути її від себе. Не можна було назвати її гарною, але не було нічого в її великому блискучому обличчі і короткозорих, трохи булькатих очах такого, що відштовхувало б від неї. Середнього (який, зрештою, найбільше до лиця жінкам!) росту, відповідно до своїх років заокруглена, мала пропорційну фігуру і живий рух, як говорилося.