Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 41

Пам'яталося йому й досі, незалежно від цієї старої жінки, перше враження від зустрічі з молодою Клавдою.

Одного разу Сидір був запрошений на родинний обід до батьків своєї нареченої, аби ще до шлюбу познайомитися з ближчими членами родини.

Сиділи вже за столом, коли увійшла запізнена Клавда Річинська, яку досі знав тільки з оповідань.

Невисока у порівнянні з Наталею, досить повненька, в чорному блискучому оксамиті, вона вразила його не так вродою, як красою зрілості жіночої вроди, пишнотою дозрілого плоду природи.

Справді, наче осліпила його собою. Проте не залишилося йому в пам'яті її обличчя, а лише білина круглих плечей, облямованих чорним оксамитом, і руки. Витончені, досконалої форми, білого мармуру пальчики.

Вона була свідома враження, яке справила на нареченого кузини. Подала голову назад, струснула легко нею і, мовби нехотя пригладжуючи стегно, буцім поправляла сукню, спитала низьким (неможливо було спокійно його слухати!) голосом:

— Тепер ми з вами будемо… близькі… родичі?

Наречений Наталі заледве наприкінці обіду оговтався, чи, вірніше, спам'ятала його наречена, яка майже силоміць заставила його вийти з нею у садок.

Хвилина гострого, просто фізично відчутного захоплення повинна б так нагло відійти, як і прийшла. Тим паче, що Клавда не робила найменшого зусилля в тому напрямі, щоб її продовжити чи поновити. Навпаки. Вона, як навмисне, дозволяла собі у присутності нареченого Наталі, а потім уже чоловіка кузини вульгарність, від якої не раз займалась багрецем тонка шкіра Ілаковича.

Проте перше враження від Клавди ще інколи в дуже абстрактній формі навідувало Ілаковича і зникало, як видіння, не залишаючи по собі жодного враження, крім чисто оптичного неясного спогаду.

— А Суліман, — звернувся Сидір спеціально до Олени, — заходить до вас?

Намагався надати своєму голосові якомога байдужий тон, аби ніхто нічого не здогадався.

— То добрий чоловік, — не зразу відповіла Олена, зваживши слово, — і хто б то сказав, що серед ізраїлітів (слово «єврей» уважала образливим для того народу) можуть бути люди з таким добрим серцем до нас, християн. Кажуть, ніби їхня релігія наказує обманювати, але коли ідеться про Сулімана, то він хіба не слухає талмуда, доправди. Золоте серце в нього. Оце все, що я можу сказати про нього. Ти питав, чи заходить до нас? Ага, часом заходить, так.

Ця неділова характеристика маклера не могла задовольнити отця Ілаковича.

— А в інтересах, — стишив голос, аби не чув його Безбородько, який пересів до дівчат і весь був поглинутий розмовою з Нелею, — не говорив тобі про це ніколи покійний Аркадій, він чесний… той Суліман?

Олена видивилася на кузена, начеб той звернувся до неї незрозумілою для неї мовою. Як можна взагалі такі речі ставити під сумнів? Хіба Аркадій вів би стільки років всякі гешефти з Рафаїлом, якби той хоч одробинку виявився нечесним?