Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 45

— Ні. Я тільки що з села.

— Недавно повідомили, що великий астероїд зіткнеться за місяць з Землею. Навіть вирахували, що впаде він у Литві. Небезпечна зона в радіусі кілька сот кілометрів виселяється. Ну, розумієте… паніка, тривога. А що, як вчені не точно вирахували? І впаде ця штука не на Литву, а на нас? Або на Париж, на Лондон? На будь-яке непідготовлене місце?..

Я не дослухав балакучого незнайомця, стрімголов помчав, схопивши таксі, до Комітету Космонавтики. Мене вже шукали. Секретар послав мене в кабінет академіка Любавіна — Голови Комітету. Там зібралися визначні вчені країни — цвіт Академії і представники уряду. Люба-він, плечистий, міцний чолов’яга, саме щось говорив, енергійно жестикулюючи. Він поглядом привітався зі мною, кивнув на крісло. Я сів.

— Отже, помилки бути не може, — говорив академік. — Розрахунки повторені двадцять п’ять разів. Не лише нашими вичислювальними центрами, а й центрами Америки та Англії. Результат збігається. Астероїд з масою біля мільярда тонн впаде на Литву. Евакуація навіть всієї республіки — не найкращий вихід. Адже є можливість помилки. Ми не можемо нехтувати навіть тисячною долею процента ймовірності, що астероїд впаде в іншому місці, де люди не будуть підготовлені.

— Що ж ви пропонуєте? — почулося запитання. Присутні повернулися до того, хто питав. Це був представник уряду.

— Є два проекти, — відповів Голова Комітету. — Один з них — спроба знищити астероїд ракетами з водневими зарядами на безпечній відстані від Землі. Другий проект — відправка марсіанської ракети з пілотом, який зміг би закласти на астероїді водневі заряди і знищити його. Перший проект — не дає гарантій. Є можливість помилки. А найменша помилка потягне за собою розходження в тисячах кілометрів…

— А другий проект?

— Другий… залежить від пілота ракети…

Академік поглянув на мене. Я зрозумів його. Мені навіть дивно було, що хтось може сумніватися. Раз потрібно — значить, я лечу…

Вирішено було готувати обидва проекти. На всякий випадок. В мою ракету завантажили п’ять водневих зарядів і вібратори для буріння астероїда. Головний електронний центр зробив обчислення нової орбіти. На підготовку пішло вісім днів. До зустрічі з астероїдом залишався двадцять один день.

Я вилетів 18 серпня, за два дні до проектного старту на Марс. Не було свята, урочистих промов. Земля тривожилася, сподівалася, ждала.

Ракета впевнено стартувала, вийшла в розріджені шари атмосфери, лягла на орбіту. Десь далеко внизу, мов сердиті джмелі, гули двигуни, розганяли корабель до його нормальної крейсерської швидкості в п’ятсот кілометрів на секунду. Куля Землі зменшувалася, мене охопила темно-фіолетова безодня. Вона здивовано дивилася на ракетку мільярдами розмаїтих очей-зірок. Я лежав у кріслі пілота, притиснутий силою перевантаження. Дивився в перископ. І дивувався. Навколишній Космос здавався звичним, близьким і рідним. Чому? Звідки таке почуття?

Я згадав дискусії, які велися вченими і не вченими в передкосмічну еру. Дехто запевняв, що людина не витримає міжпланетного польоту. Що вона збожеволіє в незнайомих умовах. Що вона ніколи не пристосується до умов, не схожих на земні. Що нам ніколи не судилося зустрітися з розумними істотами інших планет…