Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 47

— Бажаємо успіху. Чекаємо. Будь обережним…

Я закінчив передачу, вимкнув станцію. Перевіривши скафандр, вийшов з каюти в тісний кільцевий коридор, що тягнувся навколо реактора. Захопивши вібратор, рушив до шлюзів.

Космос охопив мене такими величними обіймами іскристого безмежжя, що я довго стояв біля ракети непорушно — приголомшений, заворожений. Словами не можна описати того враження. Сказати про красу зоряних вогнів, про безмежність Космосу — це повторювати банальні описи, відомі вже сотні років. Товаришу, що читаєш ці рядки, якщо ти молодий, незабаром сам відчуєш те, про що я кажу, бо космічна ера відкривається для всіх. А якщо ти літня людина, спробуй знайти схожі емоції в глибині власної душі.

Я вийшов на скелястий майданчик, перед тим прив’язавшись до ракети. Обережно, щоб не одірватись від астероїда, рушив вздовж майданчика. Намітив кілька місць для отворів. Трохи далі я помітив досить глибокі щілини. Два заряди я вирішив закласти в них.

Повернувшись до ракети, я ввімкнув шнур вібратора в електромережу корабля. Підготував заряди. Потім протягнув шнур до наміченого місця. Скеля легко піддавалась. Вона безшумно спресовувалась під дією невидимої вібрації прилада. Три отвори я приготував за півгодини.

Затамувавши подих, я виніс з ракети перший балон з водневим зарядом. Я знав, що він не може вибухнути без спеціальної команди по радіо, а все-таки не міг стримати нервової дрожі в ногах. Уява малювала яскраву картину руйнування, яку я недавно бачив у фільмі. Вогняний пекельний вихор котився по планеті, на десятки кілометрів навколо змітаючи дерева, будівлі, людей. Яке щастя, що людство відмовилося від диявольської могутності ядерної зброї, вирішуючи суперечності, що ще розділяють народи, мирним шляхом. Ось тільки для такої справи, для рятунку планети можна і треба вживати страхітливу силу ядра…

Не відпочиваючи, я заклав усі п’ять зарядів Встановив біля них спеціальні приймачі з антенами. Ці апарати мали спіймати сигнали з корабля і ввімкнути детонатор водневих зарядів.

Закінчивши роботу, я зітхнув з полегшенням. Тепер можна летіти назад. Якщо я щасливо повернусь… саме якщо… бо хіба можна гарантувати успіх на новій, невідомій дорозі?.. то одразу ж стартую на Марс. На дивну, стареньку, хвилюючу планету. Я побачу не мертвий світ, як оцей небесний камінь, а крашу великих таємниць, тривожних загадок. Я зблизька погляну на гігантські штучні споруди супутників Марса і, може, привезу людям Землі розгадку його древньої цивілізації…

Я змотав шнур, заховав вібратор. Подумавши, вирішив зібрати на астероїді зразки порід.

Взявши портативний відбійний молоток, я минув майданчик, зупинився біля скелі. Сонце яскраво освітлювало гранітні урвища, і я розглядав їх, щоб вибрати щось цікаве.

В кількох місцях я вирубив химерні сплетіння розмаїтих кристалів, заховав в сумку. Розглядаючи цікаві скупчення порід, я піднявся на скелю, заглянув на другий бік астероїда. Там в густій тіні не видно було нічого. Та зненацька, при різкому повороті мені в очі різонуло сліпуче сяйво. Я зажмурився, затулив очі. Придивившись, помітив блискучу, шліфовану поверхню якогось утвору.