Читать «Заручені» онлайн - страница 435

— А проти цього юнака немає якихсь серйозних звинувачень?

— Гадаю, що ні. В перший час за нього були добряче взялися, але тепер, мені здається, тільки й зосталося, що сама лише пуста формальність.

— Коли це так, то справа неважка, і я охоче візьмуся за неї.

— І після цього всього ви не хочете, щоб вас називали чудовою людиною? Я так кажу й казатиму, вам наперекір казатиму. І навіть якби я мовчав, це нічого б не змінило, бо всі так кажуть, а відомо, що vox populi, vox Dei.

Вони й справді застали всіх трьох жінок і Ренцо. Як було сприйнято їхній візит, надаю змогу судити вам самим. Гадаю, що навіть ці голі, облуплені стіни та вікна, і ослони, і кухонний посуд — усе було охоплене подивом при появі такого незвичайного гостя. Він сам почав розмову, заговоривши з щиросердою відвертістю, але воднораз делікатно й обережно, про кардинала та про інше. Потому маркіз перейшов до своєї пропозиції, задля якої, власне, й з'явився. Тут заговорив дон Абондіо, що мав доручення від синьйора встановити ціну. Після деяких церемоній та вибачень, що в цьому ділі він, мовляв, не тямить і може діяти тут лише навздогад та що він цілком покладається на синьйора маркіза, дон Абондіо назвав якусь геть недоладну суму. Покупець сказав, що зі свого боку він цілком задоволений, і, вдавши, що неправильно зрозумів, назвав подвійну ціну. Ні про яку поправку він не хотів і слухати й припинив усякі подальші розмови, запросивши все товариство назавтра після весілля пообідати в нього в маєтку, де можна буде оформити все належним чином.

«Ну й чудасія,— думав потім дон Абондіо, повернувшись додому, — оце якби чума скрізь і всюди залагоджувала так справи, то було б просто гріх згадувати її лихим словом. Навіть довелось би бажати, щоб вона з'являлася бодай раз у покоління, і, либонь, можна було б ще й укласти з нею угоду, тільки з однією умовою — неодмінно одужати самому».

Надійшов дозвіл від кардинала, надійшов виправдальний вирок, надійшов і благословенний день: радісні заручені зі спокійною певністю вирушили саме до своєї парафіяльної церкви, де їх і повінчав саме дон Абондіо. Другою, і то набагато значнішою урочистістю для них були відвідини маєтку дона Родріго. І я надаю вам змогу самим уявити собі, які думки роїлися в них у головах, коли заручені сходили вгору тим крутосхилом, коли заходили в ті ворота, та які вели розмови кожне залежно від своєї вдачі. Відзначу тільки, що серед загального веселого настрою всі по черзі не раз зауважували, що для повного торжества немає тільки бідного падре Крістофоро. А втім, швидко докидали: