Читать «Заручені» онлайн - страница 434

— Коли я прощався з цим незвичайним чоловіком, який удостоїв мене своєї дружби, то він говорив мені про двох молодих заручених у вашій парафії,— вони пережили багато злигоднів через цього нещасного дона Родріго. Монсиньйор хотів би дізнатися про них. Чи вони живі? І чи залагоджено їхню справу?

— Усе залагоджено. Я навіть збирався написати про це його високопреосвященству, але тепер, коли я маю честь...

— Вони тут?

— Тут, і дуже скоро стануть чоловіком і жінкою.

— Дуже прошу вас, скажіть, чи не міг би я зробити для них щось приємне, й, до речі, порадьте мені, як підійти до цього чимделікатніше. Під час лиха, що заскочило нас, я втратив двох своїх синів та їхню матір і дістав три солідні спадщини. Лишки в мене були й доти, тож, як бачите, надаючи мені нагоду повернути їх на таке діло, ви робите мені справжню послугу.

— Хай благословить вас небо! Чому всі інші не такі, як ви?.. Але годі. Дозвольте мені від усього серця подякувати вам за цих моїх дітей. А що найясновельможніша милість ваша зволить заохочувати мене до цього, то я можу, синьйоре, підказати вам спосіб, який, можливо, припаде вам до душі. Бачте, я знаю, що ці хороші люди вирішили влаштуватися десь-інде й продати ту дещицю, яка в них тут є: у юнака — невеликий виноградничок, але дуже занедбаний, тож доводиться враховувати тільки саму ділянку, не більше. Потім у нього є будиночок, та другий — у нареченої,— треба сказати, дві мишачі нірки. Такий синьйор, як ваша милість, звичайно, не може знати, як сутужно буває біднякам, коли вони хочуть позбутися своєї жалюгідної власності. Зрештою, вона завжди потрапляє в пащу якому-небудь шахраєві, який уже, можливо, давненько позирав на ці кілька ліктів землі, а тільки-но дізнався, що власникові припекло продавати її, то відразу — назад, прикидається, ніби втратив усяке бажання купувати; отож доводиться бігати за ним і віддавати все за мідяки,— а надто при таких обставинах, як теперішні. Сподіваюся, синьйоре маркіз, ви зрозуміли, до чого я веду. Найчудовіше людинолюбство, яке ваша найсвітліша милість може виявити до цих людей, — це допомогти їм виплутатися з їхніх утруднень, купивши всю їхню невелику власність. Щиро кажучи, я даю вам цю пораду не зовсім безкорисливо, бо мені хочеться здобути такого парафіянина, як ви. Але нехай ваша милість вирішить усе на свій розсуд: я раджу, тільки скоряючись вашому наказові.

Маркіз цілком схвалив цю пораду; подякувавши донові Абондіо, він попросив його бути посередником і встановити якнайвищу ціну. А коли маркіз запропонував йому відразу піти до будинку нареченої, де, найімовірніше, перебуває й наречений, то тут дон Абондіо геть остовпів з подиву.

Дорогою донові Абондіо, котрий, як ви легко можете собі уявити, тріумфував, сяйнула в голові нова думка, яку він і висловив:

— Якщо ваша світла милість так уже схильна вчинити добро цим людям, то можна було б зробити їм іще одну послугу. На юнакові висить наказ про арешт, щось ніби заочний вирок, через якусь дурну витівку, вчинену ним у Мілані два роки тому, саме в день великого бунту. Без жодного злого наміру, просто через незнання, він виявився заплутаним у справжню халепу, ускочив вище халяв. Запевняю вас, нічого там серйозного не було, так, хлоп'яцтво, вибрик,— зробити щось справді погане він не здатний; і я можу підтвердити це, бо я його хрестив, він виріс на моїх очах. А втім, коли ваша милість зволить потішитись і послухати цих добрих людей, як вони просто міркують, то ви можете змусити Ренцо самого розповісти вам свою історію, і про все дізнаєтесь. Усе це — давня справа, і тепер ніхто вже його не турбує. До того ж, як я сказав, він думає виїхати з нашого краю. Проте з часом він може повернутися сюди або там ще щось, подумайте самі, адже воно завжди краще не фігурувати в тих списках. Вашу милість справедливо вважають у Мілані блискучим синьйором і великою людиною... Ні, ні, дозвольте вже мені доказати,— що правда, то правда. Заступництво, одне слівце такої особи, як ви, цього більш ніж досить для повного виправдання.