Читать «Злий» онлайн - страница 280

— Ну й штовхаєтесь ви, — протестувала якась надто вже елегантно одягнена пані. — Її коротенький, задертий вгору носик і пискливий голосок свідчили, що вона належить до жінок аж надто самостійних. — Ну й штовхаєтесь ви! Чого ви штовхаєтесь?

— Бо люблю… — флегматично відповів кремезний чоловік. — Бо люблю штовхатись. Подобається мені ця робота.

ЗЛИЙ, вимахуючи квитком, швидко пробрався крізь прохід і потяг за собою Шмігла; Юліуш Калодонт втратив бадьорість: він був дуже втомлений.

— Сама насолода, — важко дихав він, витягуючи з чесучевого піджака нитки після відірваних у юрбі ґудзиків, — міжнародний матч! Спортивна прогулянка!

Тимчасом міліція і військові раптовою атакою утворили в юрбі прохід, у який, шалено сигналячи, в'їхав величезний автобус; з вікон його виглядали чорні чуприни й вишневі футболки усміхнених угорських хлопців. З усіх боків чути було вітальні вигуки; а другий автобус, у якому їхала польська команда, був зустрінутий оглушливим виттям і радісним свистом. ЗЛИЙ, Шмігло і Калодонт, яких ніс уперед могутній приплив юрби, наближалися до воріт стадіону.

— Я ось! — вигукнув Шая, виринувши з юрми біля Мериноса.

— Гаразд, — сказав Меринос, кинувши недокурок, — а де «гвардія»?

— Вся зі мною, — мовив Шая, непомітним рухом голови, показуючи на постаті серед юрби.

— Гаразд. — повторив Меринос. — май на увазі, Шаю, я йду перший з Крушиною, а ти з «гвардією» — за нами. Ось тобі справжні квитки, а підроблені викинь, щоб не було речових доказів. — Він подав Шаї кільканадцять квитків. — А як щось трапиться, то бити камінням, кастетами, чим хто може. Зрозуміло?

— Ясно, — беззубо посміхнувся Шая, — відразу ж за вами йтиме Олек Джокей, найкращий мій підколювач. З ножем, гаразд? Можна?

— Можна, — дозволив Меринос, кривлячи губи в страшній посмішці, — сьогодні все можна.

Потім попрямував у вуличку, підійшов до оливкового «Гумбера» і дав останні розпорядження.

Льово, — наказав він, — відкрий чемодан!

Зільберштейн відкрив: банкноти по сто злотих посипались на підлогу автомашини.

— Непогано, — холодно промовив Меринос, — з тисяч п’ятнадцять квитків, мабуть, розійшлося?

— Трохи менше, — сказав Льова. Погляд у нього був дуже втомлений, губи порепалися, наче від лихоманки.

— Але близько мільйона виторгували чи ні? — спитав Меринос, ховаючи в кишені тремтячі руки.

— Щось близько цього… — пробелькотів Льова.

— Чемодан — під заднє сидіння, — коротко наказав Меринос, — і чекай тут на мене! Буду за півгодини. Роберте, за мною!

Крушина виліз з машини, потягнувся, аж захрустіли суглоби, поправив галстук і всміхнувся з відданістю вірного паладина, щасливого з присутності свого пана.

— Ну, пане голово, — сказав, — бажаю успіху.

Меринос і Крушина вийшли з проїзду.

— Яцеку, Стасеку!.. — стиха свиснув Шая, — за мною! Олеку! За цими панами, — він показав на широкі плечі Мериноса.

Непомітна кольчуга з рухливих гнучких постатей розтягнулася в юрбі навколо нього.

Меринос і Крушина пройшли крізь кордон міліції на розі Лазєнковської і вплелися в розгойданий людський потік на головній магістралі, що вела до стадіону. Великий масив бетонних трибун, що відсвічував рядом зеленавих віконечок, простягався над стадіоном. З-за трибун долинав вулканічний грім неосяжної юрби, що пробивалася на стадіон, оглушливий гуркіт, ніби десь під землею переверталися якісь гігантські циклопи.