Читать «Злий» онлайн - страница 281

Поручик Міхал Дзярський підвівся з-за письмового столу і потягнувся. Хтось постукав у двері. Увійшов Мацєяк, а за ним Клюсінський.

— Ну, ходім, — сказав Дзярський, — вже час.

В цю хвилину раптом відчинилися двері; не постукавши, в кабінет вскочив високий щуплий капітан міліції з суворим обличчям, якого не зм'якшували навіть вусики.

— Товаришу Дзярський! — крикнув він, — ви знаєте, що робиться?

— Ні,— спокійно відповів Дзярський, — а хіба що?

— Якась колосальна афера з квитками! Продано на кільканадцять тисяч квитків більше, ніж треба; мабуть, фальшивих! На стадіоні щось страшне!

— Цього й треба було сподіватися, — флегматично відповів Дзярський.

— Треба! Треба! — скипів капітан, — то чого ж ви не запобігли цьому?! Що тепер буде?

— Пробачте, — посміхнувся Дзярський, — але це не моя справа вдаватися до запобіжних заходів. Це справа кримінального й слідчого відділу. А вони не люблять, коли я втручаюся в їхні справи. Я вчора попереджав їх, може щось трапитись. Віддав їм украдені в ЦРПС квитки, подав свої висновки й спостереження. Мені ввічливо дали зрозуміти, щоб я не втручався; що одна річ — хуліганські історії, з якими я маю справу, а зовсім інша — їхня наукова робота; що мої справи, мовляв, мало чого варті, а їхні — важливі. Отже, я тепер не втручаюсь.

І що ж тепер буде? — бідкався капітан.

— Мацєяк! — різко кинув Дзярський, — ми не підемо на матч. Підняти на ноги караульну роту!

На обличчі Мацєяка відбилося розчарування.

— Що, ми не поїдемо на матч?

— Поки що ні, — промовив Дзярський. — Клюсінський, ідійдіть-но сюди, щось скажу.

Клюсінський глянув у вікно, що означало — він пильно дивиться в обличчя свого начальника, і став уважно слухати.

6

— Он стоїть Компот… — Генек показав пальцем на велику білу постать: Компот стояв у ніші біля замкнених кас; висока огорожа з міцних залізних штахетів, що тягнулася тут увігнутим півколом, утворювала широкий майданчик перед головним входом на стадіон.

Генек Шмігло гукнув:

— Фредек!

І Компот рушив, без особливих зусиль пробиваючи собі шлях. Саме в цей момент ЗЛИЙ обернувся; водночас обернуися й високий плечистий чоловік, що стояв на відстані двох метрів спиною до нього.

Якусь частку секунди вони міряли один одного поглядом.

Очі ЗЛОГО а сірих і ясних стали страхітливо-білі, ніби зникли з них райдужні оболонки. Обличчя високого чоловіка потемніло, налилося кров'ю.

— Новак! — хрипко видушив з себе Філіп Меринос.

— Бухович! — прошипів ЗЛИЙ крізь вузькі смужки ідих вуст.

Наступної секунди погляди їх переплелися з дикою, не згаслою за довгі роки ненавистю. Очі Філіпа Мериноса розбіглися, мов охоплене смертельною панікою військо; його охопила хвиля розпачливої тривоги. Філіп Меринос в житті не боявся нічого — ні поразки, ні смерті, але він злякався цих очей: такий страх сильніший від поразки і смерті. Меринос почав відступати.