Читать «Злий» онлайн - страница 279

Леопольд Тирманд

— Мабуть-таки піду на матч, — раптом підвівся Гальський з канапи; була це величезна, оббита темнозеленим н іншим канапа, в стилі епохи Молодої Польщі.

— Нікуди ти не підеш, — кинула Марта; вона підвелась з-за столу і сіла на канапі. — Ти ще слабий для таких прогулянок.

— Ти так думаєш? — докірливо мовив Гальський. — Кажу тобі. — В його голосі забриніло нетерпіння.

— Знов починаєш? — посварилася на нього Марта.

— Такий матч буває один раз на десять років, зрозумій, — занервувався Гальський. — Аргументи до тебе не доходить.

Марта схилилась над ним.

— Поцілуй мене, — наказала вона.

Гальський взяв голову Марти в долоні і нахилив до свого обличчя, мов стиглий плід з гілки.

— Ну от бачиш, — сказав він після деякої паузи, відриваючи вуста від її вуст, — я вже не такий і слабий.

Але він вже не говорив, що хоче піти на матч.

— Я гадаю, що треба йти, — сказав ЗЛИЙ. Калодонт вийшов з кіоска і замкнув двері на ключ.

Вулиця Вєйська здавалась досить людною. Людський потік густішав з кожною хвилиною. Юрми людей йшли і йшли по тротуарах і проїжджою частиною вулиці.

ЗЛИЙ, Калодонт і Шмігло влилися в людський потік.

Пасажі сейму перегороджені рядами війська, а тому треба було йти Вєйською аж до Пєнкної. Широкі зруйновані квартали біля виходу вулиці Матейка були забиті людьми. Вітер тут дошкуляв дужче, ніж на вулицях, закритих мурами.

— Я уявляю собі, як пісок ріже очі тим, що стоять зранку, і тим, що чекають, поки відчиняться ворота стадіону, — сказав ЗЛИЙ.

— Що там таке? — нервував Калодонт, витягаючи шию в бік Пєнкної. — Затор чи що? Вже зараз?

І справді, посуватись вперед було дуже важко, юрба стішала.

— Кому, кому? — тут і там лунало в натовпі. — Ліва верхня трибунка за п'ятдесят. Ліва нижня трибунка… всього п’ятдесят злотих. Кому? Кому?

— Я відчуваю, що тут якийсь номер, — прошепотів Генек ЗЛОМУ на вухо. — Якась велика афера з квитками. Крім тієї, на яку ми позавчора наткнулися.

Вони дійшли, нарешті, до першого кордону. Вулиця була перегороджена товстими вірьовками, прив'язаними до дерев; вздовж неї розташувались шеренги військових. Спітнілі міліціонери в мундирах з розстебнутими комірцями кількома рядами перетинали вулицю, щільно закриваючи прохід; обличчя в них були мокрі й запорошені, вони ледве стримували натиск юрби. Величезна людська маса, що сунула Пєнкною з боку Алей, відкинула ЗЛОГО і його товаришів назад, відокремила їх від кордону рухомим затором.

— Кому?.. Кому?.. Трибунка… Вхідна… Кому?.. — дедалі частіше чути було в юрбі. Біля муру Уяздовського парку юрба порідшала; тут зупинилися ті, що продавали квитки. Рухливі юнаки з очима, в яких пломеніли жадібні вогники, жваво кидалися праворуч і ліворуч.

На Лазєнковській юрба знову зливалась у великий, тісний потік; ще ширший кордон міліції і військових перегороджував прохід. ЗЛИЙ втиснувся в юрбу, тягнучи за собою й Шмігла, який в останню хвилину вхопив за руку Калодонта. Юрба нарікала на міліцію, що перегородила прохід.

— Стоять, мов кадети перед школою медсестер! — вигукнув якийсь нервовий худорлявий пан. — Потім не проб'єшся на своє місце.