Читать «Злий» онлайн - страница 261

— Коханий пане Дробняк, — сказав Меринос, — я охоче наступного тижня зустрінуся з вами за чашкою кави і постараюсь принести вам якусь невеличку пам'ятку на знак подяки за допомогу. — Вимовляючи ці ввічливі, пристойні слова, Меринос відчував, що заспокоюється. «Що за примара, — подумав він, — цей ідіотський страх. Це ж просто милий, чесний дідок. Нічого він не знає, нічого не чув». — А зараз… — закінчив Меринос, посміхаючись, — я, бачите, дуже зайнятий. Робота, робота, дорогий друже. А може, ви скажете, що вам сьогодні потрібно, шановний пане Дробняк?

Йонаш Дробняк посміхнувся направо й наліво, ніби перепрошуючи, закліпав очима і злегка вклонився Мериносові та іншим присутнім. Потім повільно засунув руку під піджак, нібито в кишеню, де звичайно носять в целофановій обгортці особову посвідку.

— Мені потрібно перш за все, — промовив він гугнявим, злегка схвильованим голосом, — щоб ви, панове, підняли руки вгору і спокійно відвернулись до стіни.

Сказавши це, він витяг з-під пахви величезний блискучий браунінг типу «Гішпан 9», витяг жестом, що виявляв велику вправність у користуванні цією зброєю, і обвів дулом кімнату, не обминаючи нікого з присутніх. Одночасно пін відступив на крок убік, щоб не стояти навпроти дверей.

Ефект цих слів і цього жесту був, що й казати, дуже сильний. Шая перший підняв обидві руки вгору, його світлі очі розпачливо забігали, худорляве обличчя зблідло, проте видко було, що він ні на секунду не перестає комбінувати, як би тут змінити своє становище. Зільберштейн занімів, широко роззявивши рота, на лобі в нього заблищав рясний піт; він підніс руки вгору, нібито з величезного подиву. Найповільніше підіймав руки вгору Філіп Меринос: обличчя його потемніло, шия надулась, очі зловісно палились кров'ю, видно було, що він не думає про капітуляцію. І його найсуворіше пильнував очима Йонаш Дробняк: чемний погляд конторського відвідувача враз обернувся на бистрий, похмурий, на погляд людини, що бачить усе наскрізь.

Всіх здивувала поведінка Роберта Крушини. Він не підніс рук догори. Зробив два не дуже квапливі кроки і став біля Дробняка так, що дуло револьвера вперлося в його, Крушини, живіт; потім, нахилившись над Дробняком всісю своєю плечистою постаттю, розчепірив пальці правої руки, вхопив нею без особливих труднощів обличчя Йонаша Дробинка і промовив майже без злості, скоріше з поблажливою глумливістю:

— Ах ти… блощице! — і злегка штовхнув того рукою.

Йонаш Дробпяк, наче викинутий з катапульти, полетів у куток кімнати й упав, перевертаючи крісло; падаючи, він у паніці заплющив очі. Через хвилину, начебто заспокоєний, лежачи мальовничо в кутку, він обережно підвів повіки, здивовапо озирнувся навколо і спитав:

— Ми ще тут? — ніби не вірячи в цей звичайний факт, потім обережно помацав по кишенях. Заспокоївшись, він докірливо зауважив:

— Це не за правилами, пане Крушино. Так не роблять. Дуже шкода, що ви не дотримуєтесь стилю. Коли хтось каже: «Руки вгору!», треба їх смирненько підняти. Як буває: в книжках і в фільмах.

У Мериноса здивовання відібрало мову, він не знав, чи сміятись йому, чи боятись револьвера, що весь час стирчав у правій руці Дробняка. Дилему знову розв'язав Крушина. Він зробив два кроки до Дробняка, що лежав у кутку, раптом наступив йому на руку і притис до підлоги. Гримаса болю скривила жовте, посіріле раптом обличчя лежачого, з поранених пальців випав револьвер. Тоді Шая і Зільберштейн кинулися в куток, і град ударів та штурханів посипався на йонаша Дробняка. Крушина нахилився, підніс револьвер і віддав Мериносу.