Читать «Злий» онлайн - страница 22

— Правильно, правильно, все правильно… — не зводячи визивного погляду з монтера, який підніс голос:

— Та чого це ви так дивитесь? Бачили його, який страшний!

— Правильно, правильно… — повторив високий, поволі цідячи слова, — щось тільки мені твоя морда, пане, не подобаєтеся.

Тролейбус під’їжджав до Ясної. Щільна юрба здригнулася, мов наелектризована. Гальський рушив наперед, нечемно відіпхнувши свою сусідку. Він перехопив її здивований погляд. За ним протискувався юнак з райдужним бантиком.

— Ти, шмаркачу! — в голосі монтера затремтіла лють, міцна шия його налилась кров’ю. — Я міг би такого, як ти…

— Тільки не басом, громадянине, тільки не басом, — з застережливо-глузливою ноткою нагадав юнак з грубою щелепою.

Тролейбус зупинився на Ясній, сліпі вилізли, важко зітхаючи; сусіди дбайливо зсадили їх з приступок, і тролейбус рушив.

— На що це схоже, — обізвався другий монтер, — щоб так нахабно…

Тролейбус в’їхав у рухливий потік машин і прохожих, що сунули на перехресті Кручої й вулиці Відок. З обох боків пролягли довгі, глибокі урвища розритого за охоронними бар’єрами бруку. Внизу лежала темна, переплутана, таємнича арматура каналізаційних труб та кабелів великого міста. Штовханина на перехресті, гудки, вигуки, прокльони шоферів, гуркіт грузовиків, гамір юрби і пронизливі звуки мегафонів з Центрального універмагу — все це гостро контрастувало з напруженою тишею в тролейбусі.

Гальський розпачливо пробивався наперед. «Що мені треба? — думав він гарячково. — Не буду ж я битися…» Водночас його штовхала якась сила. За собою він чув конвульсійні зусилля юнака з барвистим бантиком. Враз пролунав короткий, хрипкий крик:

— Адасю! В рило його!..

Високий із сплющеним носом блискавично зіщулився і, не замахуючись, вдарив плечистого монтера в рот. Водночас низенький з усієї сили шарпнув пневматичні вихідні двері. Щось глухо хруснуло. Рот монтера відразу ж почервонів од крові.

— О боже! — скрикнула якась жінка. Машина заколихалася від раптового поштовху гальм. Гальський буквально відіпхнув даму в сірому капелюшку.

— Прошу пана… так не можна… — гостро почала дама. Але очі її сяйнули блиском, що явно означав: «Як страшенно ти мені подобаєшся!..»

Монтер втиснув голову в плечі, силкуючись звільнити руки з плутанини електричних лічильників, які він тримав унизу. Водій вихилився у вікно:

— Міліція!

Другий монтер істерично кричав:

— Я тобі покажу, ти, негіднику!

Високий відхилив голову, знов змахнув рукою і з великою силою вдарив удруге. Голова плечистого монтера стукнулася об край сталевого прута під стелею, очі помутніли, здавалося, він втрачає притомність. Кондукторка конвульсійно натискала на дзвінок.

Гальський не міг обминути сірого капелюшка і злих, але повних мовчазного признання темноблакитних очей. Хулігани в беретах скочили з машини, але не самі. Разом з ними майнула вниз якась темна постать.

Потім Гальський втратив орієнтацію. Інстинктивним рухом лікаря він простяг через плече елегантної дами руку до монтера і підтримав йому голову: від скроні через усю щоку тяглася набрякла, криваво-синя смуга; монтер не падав, бо його тримала юрба.