Читать «Злий» онлайн - страница 203
Леопольд Тирманд
— Для солідних панів, — зауважив Метеор, — для рантьє з опасистими мордами, що стрижуть купони… — Метеор говорив усе голосніше, він випив свою чарку і вже майже кричав.
— Мені прийшла в голову, — раптом вигукнув він, — геніальна думка! Вважаймо, що ми на пляжі! Ірмо, роздягайся! Де той костюм, що я тобі купив?
— Директоре, — поволі мовила Марта, — може, вам трохи льоду покласти на голову?
— Чудова ідея, — несподівано обізвався Вільга, — ви, мабуть, збудовані, як богиня. Справжня німфа чи ще одним очком вище… Діана…
— Всі роздягаються! — Метеора охопив ентузіазм. — Усі! Ха-ха-ха! — і він мало не покотився зо сміху, — Ірмо, ти умреш від радості, як побачиш Алгося в спортивному… Ну, давай!
— До побачення, — рішуче промовила Марта, — може, ви, панове, випустите мене звідси? У мене вдома ще багато справ.
Метеор примружив очі, раптом на його вустах з явився грубий вираз.
— Сестричко, — звернувся він до неї тоном уїдливого глузування, — а кава? А кекси? Все це залишиш, не покуштувавши? А костюм — ти думаєш, я тобі його задарма купив?
— Щиро дякую за костюм, — посміхнулася примирливо Марта, — за виявлену люб'язність.
— Яка там люб'язність, — холодно й ображено заперечив Метеор. — Звідкіля це ви звалились? Думаєте, що такий костюм коштує двісті злотих? Довелося трохи доплатити…
— Ах, так? — сказала без особливого здивування Марта. — Вона розкрила кошик і вийняла костюм.
— Прошу, — простягла вона білу м'яку матерію Метеору, — і поверніть мені двісті злотих. Я сподіваюсь, що ви як досвідчений гендляр продасте його з зиском.
— Я не люблю таких розмов у себе вдома, — незадоволено скривився Вільга, — і грошових проблем.
— Ну, — сказав Метеор, забуваючи про все на світі і беручи розгорнутий костюм у два пальці, — ну, Ірмо, тільки без коників… Бо якого ж біса ти прийшла сюди? — раптом розкричався він, — може, не знаєш? Як ішла сюди, то не була така, бо знала, чого йдеш!
— Вітусю, — кисло посміхнувся Вільга, — ходім на хвилинку, я хочу тобі щось сказати… Попросимо пробачення у пані… — Він підвівся і, досить зневажливо вклонившись Марті, вивів Метеора в контору, старанно зачинивши за собою двері.
«Про що вони говорять? — закусила губу Марта, коли залишилась сама. — Ну й вскочила, оце так історія! — Вона підійшла до дверей, нахилилась вухом до замкової дірки, але нічого не було чути. — Цей старий баран може бути ще небезпечніший від того бундючного ідіота…» насупилась Марта, пригадуючи, як раптом змінив фронт Вільга. Склала всі свої речі, поправила волосся і взяла кошик у руку.
— Бач, Юреку, — промовив Вільга, коли вони опинились в конторі, — не йде діло.
— Піде, — бундючно заявив Метеор, — ще одну-дві чарки, і я все влаштую.
— Ах ти слизняк, — Вільга зневажливо глянув на нього, — вип’єш ще зо дві чарки і будеш готовий. І так ледве тримаєшся на ногах. Тут треба інакше… — замислився він.
— Як? — запитав Метеор з сумнівом.
— Треба силоміць… — обережно промовив Вільга, пильно дивлячись на Метеора.
— Можна й так, — визнав Метеор, — але не треба.