Читать «Злий» онлайн - страница 192

Це був коронний номер його репертуару, надзвичайно ефектний, як йому здавалось.

— Найгірше те, що я нічого не купила, — поскаржилася Марта. Вона вже починала потроху призвичаюватися до свого несподіваного супутника.

— А що ж ви шукаєте, пані? — спитав Метеор.

— Насамперед, купальний костюм, — стурбовано призналася Марта. — Я бачила один чудовий, але надто дорогий.

— О! — вигукнув раптом притишеним голосом Метеор. — Дивіться-но, пані!

Погляд Марти помандрував слідом за довгим тонким пальцем з не дуже чистим нігтем, який показував на стару жінку, що поволі простувала між рядами. Це була дуже стара жінка, потворно товста. Вона ледве пересувала ноги, наче переливаючи за кожним кроком своє важелезне тіло.

— Знаєте, пані, хто це така? — спитав Метеор.

— Ні.

— Це — «Королева товчка», — таємничо шепнув Метеор. — Вона тут порядкує — її слово закон. Сама не торгує, а тільки визначає ціни. А як п'є — коли б ви знали.

— Звідки ви, пане, про це знаєте? — поцікавилася Марта, уважно вдивляючись в його рекламно-гарне обличчя.

Метеор зробив характерний, чисто варшавський жест головою і плечем.

— Я знаю такі речі, — відказав він, — я ж випускаю одіж на ринок. Складаю плани, керую збутом продукції. Мушу знати, що діється на ринку.

— День добрий, пані Сабіно! — г вигукнув він голосом, повним пошани, коли вони минали «Королеву товчка».

— Добридень, — відповіла, не дивлячись, стара жінка. Потім ліниво підняла голову, глянула на Метеора й ласкаво всміхнулася, показуючи два ряди почорнілих від старості масивних срібних зубів.

— Ану, покажіть, пані, де той купальний костюм? — кинув Метеор. — Спробуємо поторгуватись, може, мені й пощастить щось викрутити.

За кілька секунд вони підійшли до низького рундука, на якому лежав білий костюм.

— Оце я розумію! — зраділа, побачивши їх, перекупка. — З мужчиною зовсім інша мова. Пан купить для нареченої цей костюм, правда ж? Іншої такої нагоди не знайдете у Варшаві.

— Скільки? — холодно спитав Метеор.

— Для вас, пане, чотириста п'ятдесят.

— Сподіваюсь, пані, ви ж не одягнете такий костюм? — обурився Метеор, з безмежною зневагою жбурляючи костюм на купу різного шмаття. — Білий колір добрий на весілля, а не на пляж.

Марта мовчала, насилу приховуючи пожадливість.

— Чи немає у вас, пані, чогось кольорового, замість цієї вуалі для першого причастя? — кепкував Метеор.

— Що ви кажете, пане! — обурилася перекупка. — Такий інтелігентний чоловік, а таке каже… Ви б, може, одягли цю гарну дівчину в чорний костюм? Щоб вона виглядала, мов катафалк на сонці? Вся Ястарня збожеволіє, як угледить її в цьому білому костюмі, ось побачите…

— А дуже мені потрібно, — заперечив Метеор з чисто варшавською інтонацією, — щоб Ястарня божеволіла за моєю дівчиною. Потрібні мені такі номери.

— Ну, добре, — завагалася перекупка, переконана таким аргументом. — Чотириста двадцять. Беріть, пане, і щасти боже.

— До побачення, — промовив Метеор, неможливо розтягнувши останнє слово. Він узяв Марту під руку й примусив її відійти.

Коли перекупка зникла в юрбі, Метеор зупинився.

— Костюм, що треба. Скільки ви, пані, хочете за нього дати?