Читать «Злий» онлайн - страница 176

Гавайка схилилася, щоб узяти ящик з пляшками; рухи в неї були вже м'які, погляд спокійний, в серці — благословенна тиша.

Кубусь поволі вийшов на вібруючу весняним смерком вулицю, свіжу й обмиту травневим дощем. Бруки й тротуари підсвічували чорним вологим полиском.

Він узяв у кіоску коробку цигарок, заплатив, забрав здачу.

— Чи це колега Пєгус? — почув він за собою злегка шепелявий голос і, обернувшись, побачив невисокого на зріст хлопця в куртці з шерстяним шарфом, який скупо всміхався до нього, показуючи беззубі ясна.

— Це я, — буркнув Кубусь неохоче й брутально. — А хіба що?

— Нічого, — все так само з зусиллям посміхався беззубий. — Маю до вас, колего, справу. З доручення колеги Крушини.

— Що таке? — сухо спитав Кубусь, повертаючи в напрямі бару «Насолода». Беззубий ішов поруч, беззвучно ступаючи на підошвах з білої гуми.

— Колега Крушина просить вас, щоб ви зараз зі мною до нього підскочили. Он чекає коробка, — кинув по-злодійськи беззубий, показуючи на невеличку темну машину, за кілька кроків від них.

— Скажіть, колего, Крушині, — відповів Кубусь з недбалим роздратуванням, — що в мене сьогодні немає для нього часу. Кожен має своє особисте життя, правда ж? — всміхнувся він зухвало й безтурботно. — Побачуся з Крушиною завтра. А тимчасом, чолом, колего!

— Зараз, зараз, — солодко мовив беззубий, — але ще й я маю до вас справу, колего…

Кубусь зупинився і кинув на нього задерикуватий погляд.

— Можна поцікавитись, яку саме справу ви маєте до мене, колего? — процідив він холодно: брови його піднялися вгору, кругле веснянкувате обличчя набрало виразу болісного подиву, який завжди передує скандалові.

Беззубий тихо й легко відсторонився, але не зводив очей з Куби; наче приклеєний до беззубих ясен усміх ширшав, ставав підлим, огидним.

— Ну? — просичав Кубусь. — Яка ж справа?

— А така, — поволі, крізь усміх, процідив беззубий, — як до лягавого.

І в цю хвилину важкий удар по потилиці жбурнув Кубуся вперед, відбираючи у нього притомність. Беззубий обіруч схопив обличчя Куби і блискавично підставленим плечем щосили зацідив Кубу в підборіддя; водночас хтось третій відірвав його ноги від землі, хтось четвертий схопив Кубу разом з беззубим в обійми, ще хтось відчинив дверцята машини і Кубуся, мов клунок з брудною білизною, кинули в машину. Кількома похапливими штурханами запхнули його ноги всередину; дві рухливі постаті скочили на нерухоме тіло, замкнувши за собою з обох боків дверцята, і Роберт Крушина тремтячою від хвилювання ногою включив зчеплення. Невеличка темна машина рвонула з місця, кілька невиразних силуетів безшелесно метнулося в різні боки, прохожі, що купчилися на пристойній відстані, ні пилко розійшлися в мовчанні: все разом відбулося неймовірно швидко, бо на Желязній вулиці ніхто не мав нахилу до необміркованого втручання в такі події.

…Фіолетові, пломенисті кола, що вирували навкруг важкої голови, яка, здавалося, от-от трісне від болю, поволі розпливалися. Перед запухлими очима вібрувала сіра мла, В роті був гірко-солоний присмак крові. Сіра мла коливалась і шматувалася, поступаючись місцем темряві. У цій темряві поволі почали вимальовуватись, спершу невиразні, потім чіткіші форми й контури. Якуб Вірус незграбно підніс тремтячі долоні до голови, розбитий рот його нестерпно щемів. Він одкинувся назад і тут зрозумів, що сидить на стільці. До нього почала повертатися притомність.