Читать «Злий» онлайн - страница 175

— Правда, — пробелькотів Вільга й шугнув безпорадним поглядом у вікно.

— А тому, — вигукнув несподівано Меринос, — усі геть! Забирайтеся звідси! Крушина залишається!

Перший кинувся до дверей Метеор, мов зацькований заєць. Вільга пішов за ним, заклопотано похитуючи головою. Анеля вибігла поспіхом, підіймаючи компреси й гумовий пузир з підлоги. За ними тихо зачинилися двері.

— Роберте, — покликав Меринос, дивлячись на Крушину. — Іди-но сюди, ближче…

Крушина поволі підвівся з крісла й рушив до Мериноса, мов загіпнотизований.

У барі «Насолода» було весело, але спокійно: двері не зачинялися ні на хвилину, й люди пили, стоячи біля буфету, демонстративно зневажаючи всі розпорядження пана Сливки. Сьогодні було багато щирих обіймів і диспутів на тему неуспіху польських велосипедистів на трасі велогонки Варшава — Берлін — Прага. Гавайка без упину наливала, приносила, подавала, забирала талони й видавала замовлення. Інша річ, що робота в неї сьогодні йшла абияк; вона помилялась, забираючи талони, переплутувала замовлення, розбила відразу три чарки, викликавши гнівне зауваження пана Сливки, розлила пиво на стойку й впустила літрову пляшку горілки, яка, на щастя, не розбилась.

— Ти що? Божевільна? — підскочив до неї пан Сливка. — Закохана? В голову тобі вдарило чи що?

— Закохана, закохана… — заспівала з задоволенням товста касирка. — Що, може, ти не дозволиш — люто блимнула вона на пана Сливку. — Не дозволиш? Заборониш їй? Старий баран! — просичала вона зневажливо. — Думає, як він ні на що не здатний, то й інші теж…

Енергійно працюючи руками, Кубусь пропхався крізь юрбу і добрався до стойки в ту хвилину, коли Гавайка саме збиралася винести ящик, повний порожніх пляшок з-під пива.

— Люлеку! — крикнула Гавайка.

Ящик гримнув на підлогу, а Гавайка, не звернувши на ііі' найменшої уваги, вибігла з-за стойки й почала ніжно і гладити піджак Кубуся.

— Добрий вечір, пані, — елегантно вклонився Кубусь товстій касирці, потім обняв Гавайку зголоднілим поглядом. — Як добре, що я тебе знов бачу… Який я радий… — Промовив він тихо. — Я вже засумував за тобою…

І зараз же додав голосніше:

— Напрацювався я, мов дикий осел, але на сьогодні вже кінець.

— Ти був на цьому ярмарку? — нетерпляче спитала Гавайка.

— Аякже, Нічого особливого, — відповів Кубусь байдужо; потім додав з усміхом: — Даси мені ключ?

Вся чоловіча ніжність, вся надія й чекання, які нагромадилися в його серці за день, відбилися в цьому начебтохолодному, незначному запитанні.

Гавайка глибоко зітхнула й обізвалась, всміхаючись напівсором’язливо, напівкокетливо:

— Навіщо? Я сьогодні закінчую раніш… За півгодини. Почекаєш на мене, добре?

Кубусь охопив її повним вдячності поглядом: він боявся щось сказати.

«Признаюсь їй сьогодні, як мене звуть насправді», подумав він, відчувши неймовірне щастя.

— Почекай, я зараз, тільки скочу за ріг по цигарки, — сказав він з усміхом. — У вас тут немає «Грюнвальдів», а будка ще відкрита.