Читать «Злий» онлайн - страница 173

— Живий… неживий… я сам бачив… неживий… ці очі…

— До швидкої допомоги! — гримнув пан у котелку.

Крушина сидів- на приступці, заховавши обличчя в долонях, нездатний ні думати, ні рухатись. З несподіваною силою пан у котелку впхнув напівбезвладного Крушину всередину машини і ввімкнув мотор. Невеличкий «Вандерер» помчав у напрямі Познанської вулиці.

За півгодини пан у котелку вже стояв у брамі критого ринку на Кошиках, — саме вчасно, щоб побачити, як змучений даремними розшуками бадьорий стариган у кашкетику на хвилину присів на порожній ящик. В цей час, спльовуючи на всі боки, до виходу пробивалася група галасливих підлітків з руками в кишенях. Одягнені вони були здебільшого в клітчасті сорочки та кольорові куртки.

— Нудно, — повторював то один, то другий, — ніяких розваг, нічого цікавого…

— Ходім, Стасеку, оточимо цього старого-паралітика, — запропонував один, показуючи на Калодонта. — Зроби з нього балон!'

— Спокійно, — тихо, але твердо кинув невисокий чоловік у попліновій куртці з шерстяним шарфом, який ішов посередині групи. — У тебе, Манеку, голова міністерська, — якраз добрий кошик па сміття. Ану, змивайтеся звідси, тільки швидко!

В групі запанувало дисципліноване мовчання.

— Чого скачеш, Шаю? — почав невпевнено Манек. — Адже ми…

— Такого любого дідуся хочуть обробити, хулігани, бандити, смутна ваша доля… А як дійде до чогось справжньою, тоді вас немає… — немилосердно глузував Шая.

— Та добре вже, добре, — неохоче обізвався Стасек, — кінчай промову. — Видко було, що це глузування боляче ранить його самолюбство.

Група обминула Калодонта. Раптом Шая повернувся й підійшов до нього.

— Чи не можу я попросити вогню у шановного пана? — промовив він чемним, солодким голосом, вишукано вклоняючись.

Строкаті хлопці обернулися, спостерігаючи цю сцену із зацікавленням. Калодонт поліз у кишеню по сірники й подав їх Шаї. В ту самісіньку хвилину, коли права долоня схиленого в запобігливій пошані Шаї простяглась по коробок, ліва його рука пірнула в отвір чорного піджака шановного дідуся, звідки за секунду повернулася, стискаючи потертий шкіряний гаманець.

Навколо було досить людно, і перше ніж хтось устиг схаменутися, Шая сховав гаманець у власну кишеню, запалив цигарку й рухом, повним чемної подяки, віддав сірники Калодонтові.

— Дуже дякую шановному панові, — промовив він із солодким, беззубим усміхом і повернувся, щоб іти.

— Віддай зараз же, паскуднику… — почув він тихий голос біля себе: перед ним стояв непоказний чоловік у вельветовому піджаку, уважно вдивляючись у майстерну конструкцію з молодої цибулі, що високо здіймалася над сусіднім рундуком.

Шая на хвилину розгублено зупинився, і це його занапастило.

— Віддай! — повторив незнайомий, витягаючи руку, — і йди за мною. Тільки без галасу…

— Кажучи це, він тикнув Шаї під ніс міліцейську посвідку, водночас із надзвичайним зацікавленням оглядаючи залізні крокви високої стелі по той бік ринку. Тільки тепер Шаю наче осяяла блискавка: перед ним була найбільш косоока людина в усій Варшаві!